Page 89 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 4. Новітній Гетьманат: консервативно-ліберальний реверс на тлі революції

Усвідомлюючи, хто насправді був інспіратором перевороту, делегати со-
цпартій на чолі з В. Винниченком на початку травня двічі відвідали начальни-
ка штабу німецького командування В. Гренера. Викладені ними вимоги щодо
республіканського державного устрою, більшості їхніх представників в уряді, з
прем’єром включно, недопущення туди «одіозних» діячів генерал відкинув і за-
явив, що повороту до Центральної Ради не буде, оскільки гетьмана визнала най-
вища влада Німеччини. А їхні побоювання щодо загрози самостійності України
без підставні .
119
Відсторонення від влади, неприйняття задекларованих гетьманом консерва-
тивно-ліберальних реформ, базованих на відновленні приватної власності, від-
чутні обмеження демократичних свобод робили опозиційність українських полі-
тичних партій до нової влади безальтернативною. Характерно, що вони уникали
публічних виступів проти особи гетьмана, а зосередилися на критиці уряду. Теза
про його неукраїнськість стала стрижневою в нових спробах патріотичних сил
домогтися «українізації» складу і політики Ради Міністрів.
У середині травня на міжпартійній нараді було створено координаційний
центр — Український національно-державний союз (УНДС). Першою акцією
нового опозиційного об’єднання стало оприлюднення 21 травня меморанду-
му. Зокрема, у ньому зазначалося: «Кабінет міністрів не є українським за своїм
складом і за своєю політичною орієнтацією», до нього ввійшли російські кадети,
октябристи і загалом представники неукраїнських груп, які завжди вороже ста-
вилися до українського руху й до української державності. Завершувався мемо-
120
рандум висловленням вотуму недовіри чинному кабінету міністрів . Текст було
вручено гетьманові, штабу оберкомандо у Києві, а пізніше — у формі «Звернен-
ня до німецького народу» — надіслано до Берліна. Помітного враження на жод-
ного з адресатів документ не справив і публічної реакції не викликав.
Все літо 1918 р. діяльність УНДС зводилася до протестів проти обмеження
використання української мови в державних установах, цензурних утисків преси,
розпуску органів місцевого самоврядування тощо. Не залишали члени УНДС й
надії внести корективи в урядову політику через німецьке командування та по-
сольство, домагаючись аудієнцій у Г. Айхгорна, В. Гренера, А. Мумма. Такі кроки
пояснювалися не лише поміркованою політичною платформою, а й відсутністю
соціальної бази для більш рішучих дій. Сподівання на активний опір гетьман-
ському режиму на місцях не справдилися.
Тільки в умовах піднесення повстанського і страйкового руху в серпні
УНДС розширює коло учасників, отримує нову назву — Український національ-
ний союз (УНС) і під керівництвом В. Винниченка домагається істотної «украї-
нізації» уряду. Водночас В. Винниченко, А. Ніковський, А. Марголін телеграфно
звернулися по допомогу до депутатів рейхстагу. Вони інформували про небезпе-
ку проросійських впливів в уряді, наголошували на деструктивних діях окремих
119 Дорошенко Д. С. 39—42.
120 Чикаленко Є. Щоденник. Т. 2. Київ, 2004. С. 37—41.
87