Page 352 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

навчалося 1 333,8 тис. учнів. Загалом в Україні 2313,9 тис. учнів (34,1 %) навчалися
3
російською мовою. Ще 94,4 тис. вивчали російську мову факультативно .
Динаміка рівня освіченості упродовж першого десятиріччя зумовлювалася
соціально-економічною та демографічною кризами, падінням престижу освіти: за
переписом 2001 р. на тисячу євреїв припадало вже 358 осіб з вищою освітою (най-
вищий показник з усіх національностей, що мешкали в Україні, зокрема й титульної
5
нації) , угорців Закарпатської області — 37,7 болгар — 66, білорусів — 116 .
4
Чимало проблем генерувалося на рівні повсякденних мовних практик. У
Південній Україні відзначалося збільшення ознак асиметричної двомовності,
молоді покоління етнічних меншин (німці, болгари, молдавани, гагаузи) погано
володіли рідною мовою. Вже з другої половини ХХ ст. російська мова в регіо-
ні посіла місце мови міжнаціонального спілкування. Позиції української мови
залишалися слабкими. Серед опитаних у 1993—1994 рр. болгар добре володі-
6
ли українською лише 13 %, недостатньо — 24 %, зовсім не володіли — 51 % .
У побуті панувала болгарсько-російська двомовність на тлі виразної архаїзації
місцевих болгарських діалектів. Врешті склалася та ситуація, що за підсумками
переписів 1989 й 2001 рр. чисельність російськомовних значно перевищувала
номінальну чисельність росіян. За даними перепису, російську мову вважали рід-
ною 29,6 % громадян різних національностей .
7
Результати переписів, власне, віддзеркалювали інерцію мовних процесів
пізньо радянської доби: за даними перепису 1989 р., рідною мовою назвали
мову етнічної групи 69,5 % болгар, 95,6 % угорців, 1/14 євреїв, майже третина
8
білорусів, 1/7 поляків, 1/5 греків, 1/4 німців .
Отже, за характером мовних компетенцій та орієнтацій у середовищі етнічних
меншин виділялися кілька груп. Євреї, німці, білоруси та греки відзначалися се-
реднім рівнем володіння українською мовою за високого рівня побутової росій-
ськомовності на тлі згасання національної мовної традиції. Переважна частина
їх мешкала дисперсно у містах, лише греки мали компактні сільські поселення у
Приазов’ї. У середовищі греків спостерігалася тенденція до збільшення кількості
осіб, що знали рідну мову (цьому сприяла розбудова освітніх закладів, де вивчала-
ся новогрецька мова); в інших спільнотах кількість носіїв етнічних мов неухильно
зменшувалася. Наступну групу складали вихідці з Кавказу (вірмени, грузини та
азербайджанці), більшість яких також проживала у містах, що й пояснює високий
рівень володіння російською мовою. Характерно, що співвідношення носіїв на-

3 Вавринчук М.П. Етнополітична безпека в системі національної безпеки України на
етапі сучасного державотворення. Київ, 2009. С. 99.
4 Матеріали перепису населення України 2001 р. Урядовий кур’єр. 2002. № 244.
5 Там само.
6 Колесников А.А. Социологическое прогнозирование языкового развития в Придунай-
ском регионе Украины. Відродження. Часопис. 1999. № 4. С. 16.
7 Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциту: документи і матеріали. Київ, 2005.
С. 107, 109.
8 Національний склад населення...
326