Page 354 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

Згодом окремі положення етнонаціональної політики були конкретизовані в
Законі України «Про національні меншини в Україні» (червень 1992 р.), де визна-
чалися форми участі етносів в ухваленні державних рішень, національно-культурні
11
товариства визнавалися суб’єктами права на національно-культурну автономію .
Конституція України закріпила найважливіші положення чинного законодавства.
Згідно зі ст. 5 основного Закону носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в
Україні визначався народ. Водночас було конкретизовано окремі його структурні
компоненти: українська нація, національні меншини; уперше на законодавчому рів-
ні визначено як окрему етнічну категорію і суб’єкт права корінні народи (ст. 11).
Через систему законодавчих актів Українська держава визнала поліетнічний
характер українського суспільства, гарантувала повну і рівноправну участь осіб,
котрі належали до різних етнічних спільнот, у всіх сферах буття українського сус-
пільства й декларувала готовність допомагати їм в усуненні будь-яких перешкод
у цьому процесі; визнавала внесок етноспільнот у розвиток українського сус-
пільства й проголошувала прагнення сприяти інтеграції в єдиний Український
народ. Ст. 11 закріпила за державою повноваження сприяти розвитку етнічної,
культурної, мовної самобутності, а ст. 53 гарантувала «право на навчання рідною
мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних за-
12
кладах або через національні культурні товариства» . На жаль, задекларувавши
визначний обсяг прав і свобод, молода державність виявилася неспроможною їх
забезпечити фінансово та організаційно.
Ініціативу розбудови національних навчальних закладів взяли на себе товари-
13
ства етнічних меншин , які вважали створення осередків освіти національними
мовами передумовою відродження власних громад. На їхню думку, наявна мережа
навчальних закладів не відповідала нагальним потребам (на початку 1989 р. у рес-
публіці діяли 4,6 тис. російських шкіл, 11 молдавських, 50 угорських, дві польські).
Коштом національних організацій було створено 138 факультативних мовних
груп, налагоджено випуск 11 газет угорською і молдавською мовами, болгарських
сторінок у п’яти газетах Одеської області. На лютий 1991 р. у деяких областях від-
новилася діяльність національних професійних та самодіяльних театрально-кон-
цертних організацій і колективів, газет, етнорелігійних громад. Працювали вони
на принципах самоокупності, без дійсної зацікавленої підтримки держави.
На початку 1990-х років у скрутному матеріальному становищі опинились усі
видавництва України, тож скорочувались обсяги видання підручників і посібників
для шкіл мовами етнічних меншин. Так, 1991 р. видавництво «Радянська школа»
з поданих дев’яти рукописів підготувало до видання лише один посібник. З огля-
ду на гостроту ситуації відповідно до постанови Кабінету міністрів України від

11 Закон України від 25.06.1992 № 2494-ХІІ «Про національні меншини в Україні».
Відомості Верховної Ради України. 1992. № 36. Ст. 528.
12 Коментар до Конституції України. Київ, 1996. С. 46.
13 У травні 1990 р. відбувся перший конгрес поляків УРСР, у травні 1991 р. — перший
з’їзд болгар СРСР.
328