Page 370 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

нізмі, асиміляції та етноциді русинів. «Міністр» закордонних справ «Республіки
Підкарпатська Русь» — Т. Ондик (громадянин Словаччини) — лобіював розгляд
питання про зміну статусу Закарпаття серед вищого керівництва Російської Феде-
рації, мотивуючи це тим, що РФ була правонаступницею СРСР, і саме вона спро-
65
можна денонсувати договір 1945 р. . Упродовж 1990-х років нечисленна громада
під впливом потужної пропаганди створила Закарпатське товариство ім. Кирила
і Мефодія, Закарпатське обласне товариство ім. Духновича, Русинське науково-
освітнє товариство, заявлена мета яких полягала в тому, щоб «досліджувати іс-
торію русинського народу, пропагувати його культурні надбання, стати на захист
соціальних, економічних та духовних інтересів як русинів, так і всього населення
краю» . Взаємини між Києвом та очільниками русинського руху характеризу-
66
валися сталою конфронтацією, що виявлялася передусім на смисловому рівні: у
риториці русинських громадських організацій назва «Підкарпатська Русь» замі-
67
няла «Закарпатську Україну», а офіційний Київ фігурував як «чужинець» .
В епіцентрі повсякчасного політичного протистояння перебувало російське
68
питання, підживлюване з-за кордону .
Протестна політизація нацменшин зумовлювалася двома провідними фак-
торами: 1) гальмуванням / імітаційністю державотворення та збільшенням ко-
румпованості державного апарату, що створювали джерело постійної соціальної
напруги, яка каналізувалася в етнічних рухах; 2) зовнішнім тиском транзитних
суспільств / країн, передусім тих, що не подолали імперську історичну складо-
ву і частиною яких в минулому були українські етнічні землі. Базовою основою
упередження властивих поліетнічному українському суспільству латентних кон-
фліктів могла б насправді стати системна деконструкція імперських наративів,
опрацювання та запровадження в масовий дискурс українського історичного на-
ративу, однак тоді для цього ще не була створена належна наукова база.
Захопившись адміністративним регулюванням етнонаціональних відносин,
влада не подбала про гуманітарну складову внутрішньої політики, що могла б ста-
ти потужним інтегративним чинником націє- і державотворення. Занедбання цієї
ділянки державотворчого процесу було очевидним порівняно з Росією, що вико-
ристала гуманітарну експансію як надпотужний інструмент дестабілізації Украї-
ни та негативної мобілізації власного суспільства. Тим часом імітаційна діяльність
влади у царині регулювання етнонаціональної сфери за президентської каденції
В. Януковича, маніпулювання мовним питанням та його перетворення на універ-
сальну політтехнологію іншування працювали проти державного суверенітету.

65 Літературна Україна. 1997. 6 лют.
66 Майборода О. «Політичне русинство». Закарпатська версія периферійного націона-
лізму. Київ, 1999. С. 13.
67 Там само.
68 Див.: Якубова Л. «Русский мир» в Україні: на краю прірви. Київ, 2018.
344