Page 564 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

державних консультативних органах (В. Мусіяка, С. Глузман, А. Курков), будь-
яких контактів із державними діячами (О. Забужко, Ю. Андрухович, В. Скура-
тівський) були проявом нонконформістської течії в українському культурному
просторі, що найбільш увиразнилася за каденції В. Януковича. Лунали навіть
пропозиції творення «паралельної держави» — за прикладом косоварів, які
формували альтернативні, незалежні від югославської держави інституції на знак
протесту проти репресивної політики центрального уряду (Максим Стріха).
Однак, якими б яскравими в домайданну добу не були вияви протесту окремих
діячів культури на різкий дисонанс між декларованими і впроваджуваними дер-
жавою принципами культурного поступу та реальними потребами українського
суспільства, не вони визначали вектор націєтворення. Дистанція між інтелекту-
альною елітою, митцями України та власне суспільством залишалася колосальною.
Події 2013—2014 рр. стали відправним пунктом переосмислення ними власних
взаємин із владою і суспільством. Слабкість державної машини, виявлена подіями
на Сході України, була не єдиним тогочасним відкриттям. Справжнім відкриттям
стала сила і духовна краса уявленої України, за яку, попри всі вади і недосконалість
суспільства, варто було боротися. Опозиційність та критичність щодо дій влади
і далі лишається найхарактернішою ознакою культурних еліт, але не менш при-
кметним став вихід низки інтелектуалів та митців на публічний (не плутати із по-
літичним) рівень. Не в бік влади, а в бік суспільства спрямовані їхні зусилля: на
просвітництво, мотивацію патріотизму, затвердження пріоритетів гуманізму, єв-
ропейськості. Сучасну роль високої культури в українському націєтворенні можна
порівняти хіба що з роллю Просвіт на зорі плекання українського проєкту.
Проте існує й інший фактор, що суттєвим чином впливає на культурний по-
ступ України. Пострадянська культурна, передусім ідеологічна, інерція залиша-
ється чи не найпотужнішим чинником гальмування її трансформаційного пере-
ходу. Причин її потуги багато. «Радянська людина і далі відтворюється в радян-
ському просторі», — не безпідставно вважає Оксана Міхеєва . На жаль, слід
179
визнати, що не лише архітектурний, а й семантичний, ідеологічний та побутовий
простір, а також соціальні, культурні, освітні, виробничі (зокрема управлінські)
практики сприяють відтворенню в новому історичному контексті ментальності
радянської людини, внутрішньо цілковито залежної від держави.
Лише нині питання упорядкування взаємин суспільства із тоталітарною
спадщиною перейшло з розряду дискурсивних практик інтелігенції на рівень
усвідомлення як невідкладного завдання суспільства. Наївним буде твердження,
що посттоталітарний дискурс віджив своє. Не лише події в Криму та на Сході
України засвідчують, що здаватися без бою чи принаймні без спроби реставрації
він не збирається. Комунізм як практика та інструментарій соціального моделю-
вання живий і це ще довго даватиметься взнаки.

179 Оксана Міхеєва. Презентація завідувачки кафедри соціології УКУ в межах Відеоака-
демії документального серіалу DOC Emotion. Львів, 23 квіт. 2016 року. URL: https://www.
youtube.com/watch?v=AjBgrvnPX2I
538