Page 114 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Однак, незважаючи на настійні домагання, УНР не отримала запрошення
до участі у мирній конференції, оскільки розглядалася як спільник переможе-
них держав Четверного союзу та частина єдиної в майбутньому Росії. Водночас
польська делегація на чолі з Р. Дмовським мала офіційний статус, її представни-
ки працювали в низці комісій, постійно наголошуючи на історичній належності
Східної Галичини до польських земель. Конференція розпочала засідання 18 січ-
ня 1919 р. Г. Сидоренко приїхав до Парижа в лютому, а члени делегації прибули
тільки у квітні.
Українське питання як самостійне в порядку денному мирної конференції
не стояло, а УНР не розглядалася як суб’єкт міжнародного права. Однак від са-
мого початку засідань фігурувала українська проблема, пов’язана з визначенням
статусу Східної Галичини у складі відновлюваної Польщі. Його активно лобію-
вала делегація Франції і особисто прем’єр Ж. Клемансо. Лідери держав Антанти
намагалися якнайшвидше ліквідувати останній збройний конфлікт, породжений
наслідками світової війни. З метою припинення польсько-українського конфлік-
ту Антанта створила спеціальну місію на чолі з французьким генералом Ж. Бар-
телемі, яка у лютому 1919 р. запропонувала проєкт угоди про розмежування кор-
дону. Є. Петрушевич відхилив його як явно вигідний Польщі, за якою залишався
Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий район, а Галицька армія втрачала
вигідні стратегічні позиції. Місія Ж. Бартелемі завершилася безрезультатно.
У квітні було призначено нову делегацію на чолі з британським генералом
Л. Ботою. Він також запропонував пересунути лінію розмежування на схід, але
залишити галичанам Дрогобицький нафтовий район. Тепер не погодилися вже
поляки і почали наступ армії генерала Ю. Галлера для захоплення територій з
нафтоносними родовищами. Українська делегація висловила протест проти цих
дій і 21 травня була прийнята Радою чотирьох (Д. Ллойд-Джордж, Ж. Клеман-
со, В. Вільсон, С. Сонніно, який заступав В. Орландо). Наступ польських військ
тимчасово було зупинено . Однак вже у червні Рада під приводом захисту від
44
більшовицької експансії дозволила полякам вийти до річки Збруч. Галицька ар-
мія була змушена перейти на територію УНР.
Очікування лідерами УНР визнання Антантою самостійності України було
безпідставно оптимістичним. Домогтися цього надзвичайна дипломатична місія
в Парижі не була спроможна. Вона не отримала офіційного статусу і була зму-
шена діяти «в кулуарах» форуму, обмежуючись приватними контактами. Осно-
вний склад місії прибув до Парижа із запізненням і не мав уніфікованих факто-
логічних, статистичних, картографічних, інформаційних матеріалів про Україну,
зокрема перекладених французькою та англійською мовами. Пізніше Г. Сидорен-
ко у звіті українському урядові визнавав: «З самих перших днів мого перебуван-
ня в Парижі мною було помічено, що про Українську Народну Республіку ніхто
нічого докладно не знає, не тільки в широких масах, а й серед дипломатичних і

44 Нариси з історії дипломатії України. Київ, 2001. С. 370.
112