Page 118 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

сані розвідки про багатьох отаманів, зокрема Палієнка, Божка, Шепеля, Ангела,
Волинця, Козир-Зірку та ін. На жаль, цим матеріалам бракувало виваженої оцін-
ки тактико-стратегічних рішень і політичних позицій отаманів, а також наслідків
їхньої діяльності. Подібні погляди висловлює у своїх історико-публіцистичних
працях Р. Коваль, який ідеалізує українських отаманів і вважає, що Директорія не
58
зуміла скористатися революційним потенціалом повстанського руху . Розшире-
ному трактуванню терміна «отаманщина» сприяла та обставина, що військове
звання «отаман» мали як старші командири Дієвої армії УНР, так і лідери не-
регулярних збройних формувань.
Витоки отаманщини сягають часів оголошеної Директорією війни гетьман-
ському режиму в середині листопада 1918 р. У його поваленні вирішальну роль
відіграли збройні загони, очолювані місцевими ватажками. Вже за тиждень після
початку повстання С. Петлюра від імені Штабу революційних військ УНР ви-
дав наказ про організацію влади на звільнених територіях. У ньому зазначало-
ся: «Всім отаманам брати владу в свої руки, при чому, по-перше: владу взяти
військову, адміністративну, судову; і останні дві до того часу, поки Директорія
не призначить відповідних особ… мати на увазі, що до влади адміністраційної
належать також залізниці, пошта, телеграф та иньші інститутції в межах земель,
зазначених отаманам по згоді меж собою». Окремо наголошувалося, що Дирек-
торія надає повну владу під час бойових дій командирам окремих частин. Всіх
зрадників українського народу отамани мали заарештовувати і чинити з ними
59
за законом воєнного часу . Ця перехідна форма від військового до цивільного
правління мирного часу згодом призвела до концентрації значної військової і по-
літичної влади в руках отаманів.
Успішний фінал боротьби проти Гетьманату приніс С. Петлюрі як головно-
му отаманові і провідним отаманам не тільки славу творців перемоги, величезну
популярність, а й реальну владу. Антигетьманське повстання стихійно витворило
стотисячне іррегулярне військо, об’єднане спільною метою — скиненням влади
П. Скоропадського. Д. Дорошенко у спогадах наголошував: «Та армія, що так
легко й швидко зібралася в її (Директорії — Авт.) руках в листопаді, ще легше
й швидше розлетілась і розтанула, коли головна мета — повалення Гетьмана —
була досягнута. Перейшовши до рук різних отаманів, військова справа опини-
60
лась в такому стані, як була рік тому назад, в січні 1918 року» .
Ідеалізуючи «героїчний порив озброєного трудового народу» у повален-
ні Гетьманату, лідери Директорії недооцінили наростаючих зовнішніх загроз.
У Декларації від 26 грудня 1918 р. було проголошено абсолютний нейтралітет
і висловлено прагнення до мирного співжиття з усіма народами. У цьому про-
грамному документі, що ґрунтувався на соціалістичному баченні перспектив

58 Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю. Київ, 2001.
59 Симон Петлюра. Статті, листи, документи. Т. ІV. Київ, 2006. С. 210.
60 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914—1920 рр.). Київ, 2007. С. 397.
116