Page 120 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

то кілька громад разом) може бути вистарчальною вповні одиницею суспільно-
національного життя без потреби тіснішого зв’язку з усіма іншими громадами на
64
всій національній території» .
Ідейні розходження між членами Директорії, лідерами українських лівих
і правих партій у корінних питаннях урядового курсу та при виборі союзників
привели до політизації військової сфери. Дієва армія стала середовищем вну-
трішньопартійної боротьби. 21 березня група командирів Південно-Східної
групи військ на чолі з отаманом О. Волохом, прихильником боротьбистської іде-
ології, вчинили заколот проти Директорії, усунули чинного командувача, прого-
лосили прийняття засад радянської влади і припинили бойові дії. Однак коман-
дування Червоної армії не оцінило «радянофільство» отаманів, скористалося
передишкою на фронті і перейшло у наступ, який завершився тяжкою поразкою
українських військ. Запорозький корпус змушений був перейти на територію Ру-
мунії, де був інтернований, втративши велику кількість озброєння і військово-
го майна. Авантюра О. Волоха ускладнила ситуацію на українсько-радянському
фронті. Однак С. Петлюра продовжував довіряти отаманові і уповноважив його
на організацію повстанського руху в Лівобережній Україні, а потім повернув до
Дієвої армії УНР.
Призначення Директорією у квітні 1919 р. соціал-демократа Б. Мартоса го-
ловою РНМ викликало різкий спротив керівництва правих партій — соціалістів-
самостійників, народних республіканців, соціалістів-федералістів. Вони відразу
почали вимагати відставки лівого уряду, а незабаром стали на шлях підготовки
державного перевороту для відсторонення С. Петлюри від посад голови Дирек-
торії і головного отамана армії УНР. На роль військового керівника перевороту
був обраний командувач Північної групи військ соціаліст-самостійник отаман
В. Оскілко, невдоволений «полівінням» урядової політики. Намагаючись запо-
бігти виступу заколотників, С. Петлюра видав наказ про усунення В. Оскілка з
посади, але той не підкорився. У ніч на 29 квітня у Рівному за його наказом було
заарештовано членів уряду і лідерів соціалістичних партій, а також зайнято клю-
65
чові об’єкти міста .
В. Оскілко видав відозви до війська, селянства, урядовців, населення, у яких
проголосив себе головнокомандувачем збройних сил УНР, вимагав обрати голо-
вою Директорії Є. Петрушевича, скликати представницький орган з правами
66
установчих зборів, «перед якими мали б одповідати президент і я» . Фактич-
но це була ретрансляція політичних вимог УПСС. Спроба арешту С. Петлюри,
який перебував у Здолбунові, виявилася невдалою. За його наказом січові стріль-
ці Є. Коновальця без бою зайняли Рівне, а В. Оскілко втік до Польщі, де був ін-

64 Стахів М. Україна проти большевиків. Нариси з агресії Совєтської Росії. Кн. 2. Терно-
.
піль, 1993. С. 82.
65 Оскілко В. Між двома світами. Ч. І. Рівне, 1924. С. 47; Мартос Б. Оскілко і Болбочан.
Спогади. Мюнхен, 1958. С. 14—17.
66 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. Київ, 2003. С. 151.
118