Page 124 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 124
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
Однак налагодити ефективну діяльність комісії не вдалося. Фактично робо-
ту вона розпочала лише в липні 1919 р. На заваді стали перманентні зміни вій-
ськово-політичної ситуації, недоступність місць погромів, брак фінансування та
кваліфікованих слідчих, недовіра єврейського населення тощо. На початку лис-
топада 1919 р. комісія у звіті міністерству юстиції повідомляла про проведення
слідства у 35 погромлених містах, однак завершене воно було у чотирьох невели-
ких містечках. З усіх отаманів, заарештованих за єврейські погроми, був розстрі-
ляний лише І. Семесенко — організатор проскурівської різні у лютому 1919 р.
Ув’язнений у травні, він уникнув покарання, перебував у Галичині, повернувся до
Дієвої армії і влітку 1920 р. був розстріляний за невиконання наказів команду-
вання чи за сукупністю злочинів. О. Козир-Зірка, чиє військо вчиняло погроми
на Житомирщині і Київщині, втік з-під арешту й перейшов до Червоної армії.
О. Палієнка та інших отаманів було звільнено з Кам’янецької в’язниці в жовтні
1919 р. у зв’язку з наближенням до міста денікінців.
Масові єврейські погроми в Україні чинили в 1919 р. непідконтрольні Ди-
ректорії збройні отаманські формування Н. Григор’єва, Зеленого (Д. Терпила),
Є. Ангела та ін. Зокрема, Н. Григор’єв, який вирізнявся хворобливим антисе-
мітизмом, влаштував криваві розправи у Єлисаветграді, Черкасах, Кременчуці
та інших містах. Їх жертвами стали близько 8 тис. євреїв . Тим часом Н. Мах-
82
но виступав проти насильства щодо євреїв і вчинене його штабом убивство
Н. Григор’єва виправдовував погромницькою діяльністю отамана.
В сучасній історичній літературі, зокрема й довідковій, наводять не лише
загальну кількість жертв єврейських погромів в Україні революційної доби, а й
відсоткові обрахунки тих сил, які їх вчиняли. Зокрема, у спеціальній статті «Ен-
циклопедії історії України» зазначено: «Особливістю погромів в Україні 1918—
21, в яких брали участь усі протиборчі сили (на долю Армії Української Народної
Республіки та підрозділів, що їй формально підпорядковувалися, припадає 40 %,
незалежних формувань — 25, Білої армії — 17, Червоної — 9, Н. Григор’єва — 4,
польської — 3, невстановлених загонів — 3 % скоєних погромів), був їх надзви-
чайно кривавий характер (бл. 50—60 тис. убитих)» . В іншій статті цього ж ви-
83
дання зауважено, що протягом 1917 — початку 1921 р. в 524 населених пунктах
України різними військовими формуваннями вчинено 1 236 погромів, внаслідок
84
яких загинуло від 30 до 60 тис. осіб .
Наведені підрахунки зроблено понад 90 років тому відомим єврейським
діячем і дослідником Нахумом Гербелем і опубліковано в Берліні на ідиш та в
Нью-Йорку англійською . Ця трагічна статистика майже беззастережно сприй-
85
82 Горак В. Григор’євський повстанський рух (серпень 1918 — серпень 1919 рр.): питан-
ня історіографії. Український історичний журнал. 2013. № 2. С. 171.
83 Енциклопедія історії України. Том (Україна — Українці). Кн. 1. Київ, 2018.
84 Там само. Т. 3. Київ, 2005. С. 80.
85 Di pogromen in Ukraine in di yorn 1918—1921. Berlin, 1928; Th e Pogroms іn the Ukraine
1918-21. New York, 1951.
122
