Page 129 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

чим врятували увесь польсько-радянський фронт. Після цього хід війни змінив-
ся. Польсько-українські війська провели успішний контрнаступ. Врешті лінія
протистояння встановилася по Збручу.
Водночас розгорталися активні дії в Таврії. Барон Петро Врангель у червні
1920 р., скориставшись польською кампанією, розпочав наступ з Криму на пів-
ніч. За короткий час йому вдалося вийти на Подніпров’я та Донецький басейн.
Тут він зіткнувся із загонами Нестора Махна. Невдовзі його наступ захлинувся.
Восени 1920 р. стало очевидно, що польська сторона не може досягнути
своєї мети — вийти на кордони Речі Посполитої 1772 р. і підтримувати незалежну
УНР як буферну зону. Радянська Росія також не має сил далі експортувати револю-
цію. Мирні переговори розпочалися як констатація неспроможності жодної сто-
рони досягти перемоги у збройній боротьбі. Українців на цих переговорах до уваги
не брали. Армія УНР була інтернована поляками у спеціальні табори.
Скориставшись затишшям на польсько-радянському фронті, більшовики ви-
рушили на Південь. Війська П. Врангеля було вибито спочатку з Північної Таврії,
а згодом і з Криму. У листопаді 1920 р. рештки російської армії були евакуйовані
з Криму кораблями за підтримки французького флоту. Радянський гранд-наратив
«громадянської війни в Україні» завершувався саме цією подією, що нібито зна-
менувала перемогу Червоної армії і встановлення радянської влади на більшій
частині території України. Поза контролем більшовиків залишалися тільки за-
хідноукраїнські території.
На початку 1921 р. майже весь політичний провід УНР опинився в екзилі.
Польсько-український союз зазнав краху. Армію УНР було інтерновано. Полі-
тичні діячі конфліктували між собою, з’ясовуючи міру відповідальності за ката-
строфу. Відчувалася нагальна потреба об’єднати український політичний провід,
спробувати виробити подальшу стратегію. 9 січня 1921 р. РНМ УНР ухвалила
закон «Про Раду Республіки» , яка мала стати екзильним законодавчим орга-
97
ном УНР. До цього «тимчасового зверхнього органу народної влади, що мав ді-
яти на час перебування Уряду УНР поза межами території Республіки», увійшли
67 представників майже всіх діючих українських політичних партій та організа-
цій . Осідком Ради Республіки був готель «Брістоль» у Тарнові на території
98
Польщі. Провівши кілька засідань, Рада Республіки, за висловом С. Петлюри,
99
«обертається в мітинг» . На початку серпня 1921 р. вона припинила роботу,
але на деякий час легітимізувала, передусім в очах самих українців, діяльність
уряду УНР та головного отамана в еміграції.
18 березня 1921 р. у Ризі було укладено мирний договір між поляками та ра-
дянськими урядами РСФРР та УСРР. Лінія розмежування пройшла практично

97 Український парламентаризм на еміграції. Державний центр УНР: документи і матері-
али. 1920—1992 / Упоряд. В. Яблонський. Київ: Вид-во імені Олени Теліги, 2012. С. 23—24.
98 Там само. С. 4.
99 Фещенко-Чопівський І. 220 днів Ради Республіки — Предпарламенту УНР на еміграції
в Тарнові. Львів: Джерело, 2002.
127