Page 132 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 132

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

               Української революції 1917—1921 рр. Збройна боротьба регулярної Армії УНР
                           102
               завершилася  .
                   У багатьох дослідженнях можна прочитати, що Другий Зимовий похід був
               останнім акордом Української революції 1917—1921 рр. Однак таке тверджен-
               ня формує уявлення про песимістичні підсумки всього революційного процесу.
               Навіть якщо розглядати революцію як збройну боротьбу за незалежність, то ак-
               тивний спротив комуністичній владі тривав ще довго. Різноманітні повстанські
               загони діяли впродовж першої половини 1920-х років і стихійно виникали на
               етапі запровадження суцільної колективізації, коли, здавалося, від колишнього
               революційного запалу українського селянства мало що лишилося.
                   Українська революція — це не тільки й не стільки військово-політичні по-
               дії. Це ще й потужні свідомісні зміни. Мільйони мешканців України відчули або
               ж осмислили свою національну ідентичність, яка не зникла наприкінці 1921 р.
               після завершення Другого Зимового походу. Тому цей рік є умовною датою за-
               вершення Української революції. Започатковані нею процеси ще довго впливали
               на українське суспільство.
                   «Петлюрівці» лишалися найбільшою фантомною загрозою і страхом для
               керівників СРСР загалом і радянської України зокрема. Це була, по суті, про-
               єкція болю від втрати імперських провінцій, що в 1917—1918 рр. стали на шлях
               суверенізації, відчувши себе спроможними самостійно творити власну історію.
               Тож радянська влада продовжувала карати за участь у «петлюрівських бандах»
               ще кілька десятиліть і бачила в кожному критикові радянського ладу потенцій-
               ного «петлюрівця». Останній відомий наразі репресований за причетність до
               українського національного руху 1917—1921 рр. — це військовий міністр УНР,
               наказний отаман армії УНР та начальний командант УГА Олександр Греков, за-
               суджений у 1949 р.  103
                   З формально-юридичного погляду останнім міжнародним нормативно-пра-
               вовим актом, що визначав державну належність українських земель, є рішення
               Ради послів Антанти щодо східних кордонів Польщі 15 березня 1923 р., яким
               Галичину було визнано польською.
















                   102  Історія українського війська / За заг. ред. В. Павлова. Харків, 2016. C. 344—346.
                   103  Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції / Відп. упоряд. А. Когут.
               Kиїв: К.І.С., 2018.
                                                   130
   127   128   129   130   131   132   133   134   135   136   137