Page 130 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

там же, де за Варшавською угодою мав пролягати українсько-польський кордон,
з незначними змінами на користь Польщі. Інтереси УНР було проігноровано.
Утім, укладання Ризького миру не означало розриву між українцями та по-
ляками. З огляду на замирення з Радянською Росією Польща мусила офіційно
згорнути підтримку УНР. Державні установи втратили визнання і легітимність
на території Польщі. Натомість неформально сприяння українському руху в ек-
зилі тривало. Генеральний штаб польського війська, а саме його ІІ відділ, продо-
вжив співпрацю з Партизансько-повстанським штабом.
Значною мірою польська національна ідентичність будувалася на спога-
дах про «золоту епоху» Речі Посполитої, яка завершилася поділами кінця
XVIII ст. Тож для щойно відродженої польської держави Росія виглядала во-
рогом. Ризький мир не сприймався поляками (та й радянською стороною) як
реальне замирення, радше як вимушена коротка передишка. Помітне місце у
польсько-російському протистоянні відводилося Україні. Логічним виглядав
розвиток ситуації, за якого незалежна Польща мала би спільні кордони з ло-
яльною і бажано підконтрольною Україною, а не з агресивною і небезпечною
більшовицькою Росією.
З огляду на це український національний рух не був «зраджений» поляка-
ми в Ризі. Співпраця набула інших форм. Табори інтернованих, екзильний уряд
УНР, надання допомоги для організації українцями Другого Зимового походу
Армії УНР підтверджують таку думку. Понад те, Польща, шукаючи союзників,
звернула увагу на Румунію, яка перебувала в подібному становищі. Південній
сусідці так само загрожувала радянська агресія внаслідок територіального кон-
флікту навколо Бессарабії. Виходом для Румунії аналогічно могла стати незалеж-
на Україна в урізаних кордонах УНР.
3 березня 1921 р. Польща та Румунія підписали у Бухаресті військову кон-
100
венцію, що поклала початок польсько-румунському протирадянському союзу .
Про Україну в цьому документі не було сказано ні слова. Утім, Другий Зимовий
похід готувався на території обох союзних держав, звісно ж, не без відома вищого
військового та політичного керівництва.
Уряд УНР після переходу на територію, контрольовану поляками, отри-
мував з окупованих більшовиками земель численні повідомлення про потужні
«петлюрівські» настрої, активний повстанський рух. Назагал складалося вра-
ження, що Наддніпрянська Україна чекає на повернення Армії УНР і ладна її під-
тримати. Селянин Лащенко у листі до С. Петлюри зазначав, що селянство обу-
рене політикою більшовиків і чекає на повернення українського війська: «Якби
тепер тільки показалося українське військо — все було б добре. Треба, щоб було
організоване військо — хоть трохи. Тоді коло його легко згуртувати всіх селян.
Всі селяне пішли б тепер — і старі і малі. Дома ніхто не лишився б тепер, жінки

100 Bułhak H. Dokumenty dotyczące wojskowego sojuszu polsko-rumuńskiego (1921-1931).
Studia z Dziejów Rosji i Europy Środkowo-Wschodniej. T. 43. II Rzeczpospolita — Rumunia. War-
szawa, 2008. S. 41-51.
128