Page 127 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 127
Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)
21 квітня 1920 р. у Варшаві міністр закордонних справ Польщі Ян Домб-
ський та міністр закордонних справ УНР Андрій Лівицький підписали таємну
політичну конвенцію. Невдовзі вона стала відома серед широкого загалу і в істо-
ріографії як Варшавський договір або Союз Пілсудський — Петлюра.
Згідно з договором, уряд Польщі визнав «верховною владою УНР Дирек-
торію незалежної Української Народної Республіки». Було встановлено кордон
між Польщею та Україною: «на півночі від Дністра вздовж р. Збруч, а далі уздовж
колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгородка, а від Ви-
жгородка на північ до Кременецьких гір, а потім по лінії на схід від Здолбунова,
вздовж східних адміністративних кордонів Рівненського повіту, а далі на північ
вздовж кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип’ять, а
потім Прип’яттю до її гирла» з приміткою, що майбутній статус Рівненського,
Дубенського та частини Кременецького повітів визначатиметься додатково. За
три дні, 24 квітня було підписано Військову конвенцію, яка передбачала спільну
польсько-українську антибільшовицьку військову акцію. Обидві угоди були таєм-
ними, за винятком пункту 1 політичної конвенції.
Варшавський договір, за визначенням В. Верстюка, перетворився на зону
91
«особливого подразнення української історіографії» . Що й не дивно, адже він
передбачав територіальні поступки української сторони в обмін на міжнародне
визнання УНР та військову допомогу в боротьбі проти більшовиків. Багато ро-
ків поспіль дослідники дискутують з приводу доцільності та моральності такого
кроку С. Петлюри.
С. Петлюру нещадно розкритикували одразу після підписання угоди. М. Гру-
шевський охрестив його «новим Тетерею», а договір — «авантюрою», «про-
вокацією» та «комбінацією», що зіпсувала образ України серед європейських
політиків . Микита Шаповал звинуватив С. Петлюру в «продажу» Галичини .
93
92
С. Шелухін назвав договір «злочином, за який Україна заплатила своєю свобо-
94
дою і кров’ю своїх синів» . Їм вторили чимало інших політиків. Протестували
галицькі українці — Є. Петрушевич та С. Вітик. Водночас моральний авторитет
для греко-католиків — митрополит Андрій Шептицький — позитивно відгук-
нувся про договір.
Сам С. Петлюра пізніше писав: «Тільки нечесний демагог може дозволити
собі говорити про те, що «Петлюра продав» Галичину, Волинь тощо. Петлюра,
коли вже говорити правду, несе на собі відповідальність за історичні «гріхи» і
91 Верстюк В. Союз Ю. Пілсудського — С. Петлюри 1920 р. в сучасній українській іс-
торіографії. Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Історичні науки. 2005. Т. 41. С. 61—65.
92 Грушевський М. Між Москвою і Варшавою. Борітеся — поборете! Закордонний орґан
Української партії соціялістів-революціонерів. 1920. № 2. C. 1—18.
93 Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. Прага, 1928.
94 Шелухін С. Варшавський договір між поляками і Петлюрою 21 квітня 1920 року. Пра-
га, 1926. С. 12.
125
