Page 126 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

одній з військових нарад заявив: «Ми переможені ворогами, а вороги ті: тиф,
холод, незабезпеченість армії, без якої жодна армія нездатна боротися. Ворогам
88
не треба великої напруги, щоб винищити до ноги нас всіх» .
Найбільш імовірними для українських військовиків були дві перспективи —
бути інтернованими поляками або перейти на сторону радянських військ. У цій
патовій ситуації більшість командирів підтримали курс С. Петлюри на зближен-
ня з поляками. 2 грудня уряд УНР оголосив т. зв. «Любарську декларацію»:
«Правительство Української Народної Республіки заявляє, що воно тимчасово
переходить на інші способи боротьби за нашу державність» . Політичний про-
89
від УНР та частина військових перетнули українсько-польську лінію розмежу-
вання. Решта армії перейшла до партизанської війни. Попередній командувач
Армією УНР В. Тютюнник був відсторонений. Його наступником став М. Оме-
лянович-Павленко.
90
6 грудня 1919 р. розпочався Перший Зимовий похід Армії УНР . Впро-
довж кількох місяців українське військо пройшло рейдом тилами Червоної та Бі-
лої російських армій. Учасники походу уникали великих сутичок з противником,
намагаючись не так завдавати йому шкоди, як активізувати селянський спротив.
Найбільшим успіхом стало взяття Умані, яка перетворилася на осередок україн-
ського повстансько-партизанського руху.
До травня 1920 р. Армія УНР повернулася з Першого Зимового походу і
була інтернована в Польщі. Всіх учасників походу було нагороджено Залізним
хрестом УНР. Військові операції у запіллі піднімали бойових дух українців, пере-
конували, що не все ще втрачено, що їх боротьба триває. Водночас більшовики
також відчули, що український національний рух не вичерпав свій потенціал.
У цей час у Польщі формувався потужний українсько-польський військово-
політичний союз. 7 грудня 1919 р. С. Петлюра прибув до Варшави. Розпочалися
виснажливі для українців переговори. Статус Галичини з огляду на те, що С. Пет-
люра вважав її невід’ємною частиною України, перетворився на одне з централь-
них питань перемовин. Геополітичний контекст переговорів був надзвичайно
складним. Акт Злуки було фактично дезавуйовано. УГА переходила то до дені-
кінців, то до більшовиків. Регіон був повністю зайнятий польським військом, і
помітного збройного спротиву серед українського населення там не спостері-
галося. УНР не мала міжнародної підтримки, натомість Польща користувалася
прихильністю країн Антанти, передусім Франції. Тож ідея українсько-польсько-
го альянсу, в якому доля Галичини була розмінною монетою, вже не видавалася
неприйнятною.

88 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. Рим, 1989. С. 326.
89 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки 1918—1920.
Документи і матеріали: 2 т. / Упоряд.: В. Верстюк (кер.) та ін. Т. 2. Київ: Вид-во імені Олени
Теліги, 2006. С. 604.
90 Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 — 6.V.1920). Київ: Вид-во імені Олени Теліги,
2001.
124