Page 128 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 128

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

               хиби української неорганізованости, малої культурности і несприятливих обста-
                                            95
               вин в житті української нації»  .
                   Натомість у сучасній історіографії Союз Пілсудський — Петлюра отримав
               обережно-оптимістичні оцінки. Я. Грицак пише, що «Петлюра жертвував ідеєю
               соборності українських земель ради ідеї самостійності. На відміну від прагнень
               лідерів Центральної Ради та Скоропадського максимально включити у склад
               української держави етнічні землі, він змагав до того, що можна було реально до-
                                       96
               сягнути у даних умовах»  .
                   Наразі утвердилося певне кліше в текстах про Варшавську угоду: С. Петлюра
               не міг вчинити інакше, він нібито поступився частиною українських територій
               задля «реальної» можливості зберегти незалежність УНР. Націєцентрична іс-
               торіографія постала перед невирішуваною ціннісною проблемою: добровільну
               втрату територій не можна пояснити жодними обставинами і назвати інакше, як
               зрадою; але ж і критика за «зраду» Симона Петлюри — символу українського
               національного руху, який щойно почав звільнятися від тавра «кривавого анти-
               семіта», «зрадника», — веде в річище радянських оцінок минулого.
                   Повернення української влади за допомогою польських військ на Правобе-
               режжя і до столиці було короткочасним. Об’єднані сили розпочали наступ від-
               разу ж після підписання військової конвенції. 7 травня вони увійшли до Києва.
               Але вже 11 червня змушені були залишити місто. Відступ був поспішним. Украї-
               на знову опинилася під «червоними».
                   В ході українсько-польсько-радянської війни зникла Українська галицька
               армія. Після Акта Злуки об’єднана українська армія не виникла. Військо УНР
               продовжувало боронити українські території на сході, а галицьке протистояло
               полякам. Галицька армія після поразки на польському фронті в липні 1919 р. пе-
               рейшла Збруч і дислокувалася на Поділлі. Після кількох місяців на обмеженій
               території в умовах спалаху епідемії тифу УГА перебувала на межі катастрофи.
               Втрачаючи особовий склад, керівництво пішло спочатку на союз із денікінцями,
               а пізніше з більшовиками. Під час наступу українських і польських військ у травні
               1920 р. УГА була роззброєна, інтернована поляками та припинила своє існування.
                   На початку липня 1920 р. радянські війська вийшли на Збруч. Далі більшо-
               вики діяли за усталеним алгоритмом — створили Галицький ревком на чолі з
               Володимиром Затонським і проголосили Галицьку соціалістичну радянську рес-
               публіку. Більшовицькі лідери намагалися поширити вогонь пролетарської рево-
               люції на Європу. Тепер на їхньому шляху стояла Польща.
                   Вирішальна битва,  пишномовно означена публіцистами «Дивом над Ві-
               слою», відбулася 13—25 серпня 1920 р. Не останню роль у цьому «диві» віді-
               грала 6-та дивізія Армії УНР під командуванням полковника Марка Безручка.
               При обороні Замостя українці не дали червоним просунутися вглиб Польщі,

                   95  Петлюра С. Вибрані твори та документи. Київ, 1994. С. 254.
                   96  Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX—XX ст.
               Київ: Генеза, 1996.
                                                   126
   123   124   125   126   127   128   129   130   131   132   133