Page 121 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 5. Відновлена УНР: боротьба за збереження державності (грудень 1918 — 1921 р.)

тернований. У наказі військам Дієвої армії він був затаврований як заколотник-
67
контрреволюціонер з замашками диктатора на кшталт П. Скоропадського .
У постанові Директорії про створення Державної слідчої комісії наголошувало-
ся: «Коли під проводом свого Головного отамана героїчна козацька армія напру-
жує останні сили, Отаман Оскілко з юрбою зрадників, забувши честь і совість,
68
підняв повстання проти законної влади, підняв прапор межиусобної війни» .
За свідченнями генерала М. Капустянського, В. Оскілка було ліквідовано на Во-
69
лині у червні 1926 р. членами УВО за його «хрунівську працю» .
9 червня 1919 р., саме під час успішних бойових дій українських військ, у
Проскурові правими, насамперед соціалістами-самостійниками, була інспірова-
на чергова спроба державного перевороту. Заколотники зробили ставку на рані-
ше популярного у військах полковника П. Болбочана. Його ще в січні за невдалі
дії Українського фронту на Лівобережжі вислали до Галичини. С. Петлюра був
добре поінформований про змовницьку діяльність члена Директорії П. Андрі-
євського та колишніх членів уряду, які, за інформацією спецагента політичного
департаменту МВС УНР, «думають зробити переворот в духу буржуазії». У до-
несеннях фігурував і П. Болбочан, у будинку якого збиралися на наради «всі мо-
70
нархісти і взагалі всі буржуазні елементи» . С. Петлюра намагався позбутися
амбітного полковника і дав доручення Генштабу негайно відправити його в Іта-
71
лію для формування військових частин з полонених українців .
За задумом натхненників виступу, П. Болбочан мав очолити Запорозький
корпус, усунувши від командування полковника В. Сальського. Однак антипет-
люрівський заколот не дістав широкої підтримки, П. Болбочан діяв нерішуче,
був заарештований і вже наступного дня засуджений до розстрілу Державною
слідчою комісією. На його покаянні листи головний отаман не відгукнувся.
28 червня полковника було страчено. З огляду на те, що О. Волоха і В. Оскілка за
більш масштабні і небезпечні виступи не було покарано, присуд П. Болбочану ви-
глядав надмірно суворим. Очевидно, С. Петлюра намагався продемонструвати
твердий намір покласти край спробам опозиційних сил використати отаманів у
своїх політичних цілях. Наказом по Дієвій армії повідомлялося, що П. Болбочан
згідно з вироком надзвичайного військового суду розстріляний за зраду .
72
Ставлення С. Петлюри до отаманщини було неоднозначним і мінливим.
На початку 1919 р. при формуванні збройних сил він не мав альтернативи і зму-

67 ЦДАВО України. Ф. 1078. Оп. 1. Спр. 97. Арк. 71—71 зв.
68 Симон Петлюра. Статті. Листи. Документи. Т. ІІІ. Київ, 1999. С. 86.
69 Україна. 1919 рік. М. Капустянський. Похід Українських армій на Київ—Одесу в
1919 році. Маланюк Є. Уривки зі спогадів. Документи та матеріали. Київ, 2004. С. 83. URL:
https://www.twirpx.com/fi le/343595/ (дата звернення: 20.11.2020).
70 Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського
державника. Київ, 2009. С. 224—225.
71 Симон Петлюра. Статті. Листи. Документи. Т. IV. Київ, 2006. С. 254—255.
72 Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського
державника. С. 264.
119