Page 138 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

і спокій. Провідні діячі УНРади і уряду, колишні австрійські парламентарі, до-
бре знайомі з імперською управлінською моделлю, залишили систему старих
владних структур та зберегли професійні кадри, українізувавши керівні посади.
О. Субтельний наголошував, що «таке на диво швидке й ефективне створення
адміністративного апарату було досягненням, яке змогли повторити тільки деякі
східноєвропейські держави, не кажучи вже про східноукраїнські уряди. Великою
мірою це стало результатом прихильності галичан до соціальної організованості,
12
до якої вони прагнули упродовж десятирічь» .
Набагато складнішим виявилося будівництво збройних сил ЗУНР. На час
листопадового перевороту і битви за Львів їх основу становили січові стрільці,
вояки українських частин австрійської армії, добровольчі підрозділи. Началь-
ну військову команду очолювали Д. Вітовський, Г. Коссак, Г. Стефанів. УНРада
звернулася до чоловічого населення краю із закликом виступити на збройний за-
хист української державності. Новостворене Державне секретарство військових
справ оголосило мобілізацію чоловіків — українців 1883—1900 рр. народження,
яка дістала широку підтримку серед населення і дала змогу розпочати формуван-
ня регулярної Галицької армії.
Системного характеру ця робота набула після прибуття на початку грудня
1918 р. військовиків з Наддіпрянщини М. Омеляновича-Павленка (генерала ро-
сійської армії, командира дивізії за часів Гетьманату) і Є. Мишковського (пол-
ковника, начальника оперативного відділу Генштабу армії Української Держави),
призначених командувачем і начальником штабу Галицької армії. Пізніше у спо-
гадах генерал так описав свої перші враження: «Дійсність не була потішаючою.
Ясно, ми мали діло з військовою організацією, яка ледве-ледве, до того ж само-
13
тужки, головно з ініціативи низів, пробувала стати на власні ноги» .
На той час чисельність Галицької армії сягала близько 30 тис. старшин і
стрільців, зосереджених у регулярних чи повстанських формуваннях. Лише по-
ловина з них входили до бойових частин, які тримали облогу Львова та основні
ділянки польсько-українського фронту. Сплановані новою Начальною командою
дві наступальні операції у грудні та січні 1919 р. не дали бажаних результатів. По-
ляки захопили 10 з 59 повітів, які раніше було проголошено територією ЗУНР.
У січні-лютому 1919 р. за планом, розробленим полковником Є. Мишков-
ським, розрізнені групи українських військ на протипольському фронті були
зведені у 1-й, 2-й та 3-й галицькі корпуси під командуванням полковників
О. Микитки, М. Тарнавського та Г. Коссака. Кожен корпус складався з чотирьох
бригад (по 3—6 куренів піхоти), артилерійського полку, кіннотної і саперної со-
тень, підрозділів зв’язку, авіації тощо. За наполяганням командувача Галицької
армії М. Омеляновича-Павленка на початку лютого начальника штабу Є. Миш-
ковського замінили випускником Віденської військової академії полковником
В. Курмановичем.
12 Субтельний О. Україна: історія. 3-тє вид., перероб. і доп. Київ, 1993. С. 454—455.
13 Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). Київ, 2007. С. 117.
136