Page 141 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

уряд надіслав до Києва ноту, в якій пропонував вжити спільних заходів для від-
новлення порядку в Галичині. Гетьманат фактично визнав легітимність «Ради
регенераційної Королівства Польського», акредитувавши при уряді С. Ванько-
17
вича у ранзі надзвичайного посланника і уповноваженого міністра . Водночас
розглядалося питання про направлення дипломатичної місії до Галичини, яку
мав очолити відомий український діяч О. Саліковський. Уряд схвалив його кан-
18
дидатуру, але затвердження гетьманом не відбулося .
Проголошення П. Скоропадським у середині листопада 1918 р. федераційної
грамоти і створення цілком проросійського уряду С. Гербеля змусили керівництво
ЗУНР шукати контактів з Директорією УНР. Попри неприхильність багатьох
галицьких діячів до революційно-соціалістичної риторики і практики її очільни-
ків, в умовах необхідності захисту обох державних утворень і керуючись ідеями
об’єднання двох гілок українського народу, 1 грудня у Фастові члени Директорії
УНР і представники ЗУНР Л. Цегельський та Д. Левицький підписали так званий
Предвступний (прелімінарний) договір про наступну злуку двох держав.
Це була політична декларація про наміри ЗУНР з територією і населенням
увійти до складу УНР, відмовившись від державної правосуб’єктності. УНР мала
прийняти ЗУНР, надавши автономний статус з огляду на історичні, культурні та со-
ціальні особливості краю. Текст договору засвідчував відсутність у підписантів чіт-
19
кого уявлення про політико-правові засади майбутнього державного утворення .
Автор Фастівської угоди Л. Цегельський, який особисто написав, що ЗУНР
«заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава», вже за кілька днів
дійшов висновку, що на Велику Україну розраховувати не слід, «треба числи-
ти тільки на свої сили, творити свою дисципліновану армію та упорядковувати
Східну Галичину як окрему адміністративну одиницю» . Президент УНРади
20
Є. Петрушевич і частина її членів на той час перебували у Відні, УНР ще не було
відновлено, тому питання про об’єднання відкладалося.
Однак соборницькі настрої населення, виявлені під час численних зборів у
Галичині і Буковині, працювали на користь злуки з Наддніпрянською Україною.
Грудневий провал наступальної операції Галицької армії прискорив цей процес.
3 січня 1919 р. у Станіславові сесія УНРади затвердила Передвступний договір
про об’єднання ЗУНР і УНР та доручила Державному секретаріатові «негайно
розпочати переговори з київським правительством для сфіналізовання договору
21
про злуку» .
Очолювана В. Винниченком Директорія і уряд В. Чехівського підтримували
ідею об’єднання двох республік, виходячи як з історичних прагнень українців,

17 Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917—1923 рр.).
Документи і матеріали. Київ, 2010. С. 284.
18 Українська Держава (квітень-грудень 1918 року). Т. І. С. 366.
19 Конституційні акти України. 1917—1920. С. 108—109.
20 Цегельський Л. Від легенд до правди. Нью-Йорк-Філадельфія, 1960. С. 163—164.
21 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. С. 126—127.
139