Page 142 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

так і з необхідності спільного протистояння збройним загрозам. Важливою була
й координація дипломатичних зусиль у боротьбі за право на самовизначення
українського народу на Паризькій мирній конференції. Водночас лідери УНР
усвідомлювали, що союз із ЗУНР може втягнути їх у війну проти Польщі.
В умовах наростаючої російсько-більшовицької агресії Директорія поспі-
шала зі скликанням представницького органу — Трудового конгресу, який мав
визначити базові засади державної влади. Урядові ЗУНР було запропоновано
терміново провести вибори делегатів на підконтрольній території. Оскільки це
виявилося неможливим з технічних причин, до Києва виїхала офіційна делега-
ція, очолювана заступником голови УНРади Л. Бачинським. Посланцям ЗУНР у
столиці влаштували теплий прийом. 22 січня вони взяли участь у церемонії уро-
чистого проголошення Акта злуки на Софійській площі. Л. Цегельський зачитав
ухвалу УНРади від 3 січня, а Ф. Швець оголосив Універсал Директорії про злуку
УНР і ЗУНР. Наступного дня Трудовий конгрес майже одноголосно затвердив
Акт соборності, за який у статусі депутатів голосували й галицькі делегати.
Спішно прийнятий Трудовим конгресом закон «Про владу» передавав Ди-
ректорії верховну владу в об’єднаній державі. Всі ухвалені нею закони затверджу-
валися наступною сесією конгресу. До складу Директорії мав увійти представ-
ник ЗУНР. Сама ж вона отримала назву Західна область УНР (ЗО УНР). Для
підготовки проєктів законів було створено постійно діючі комісії — оборонну,
бюджетну, земельну, культурно-освітню, закордонних і продовольчих справ. До
їх складу увійшли вісім представників ЗО УНР.
Однак міцний правовий фундамент об’єднавчого процесу не було закладено,
що в подальшому серйозно ускладнило співпрацю політичних проводів, урядів
та армій фактично окремих держав. В. Винниченко писав: «Галичина якийсь час
мала зоставатися при тому внутрішньому політичному устрою, який мала (На-
ціональна Рада й Уряд її, Державний Секретаріат), а потім, коли б настав спо-
кійніший час, було би вироблено норми, які мали би сприяти як найтіснішому
об’єднанню двох республік» . Відомий галицький діяч М. Лозинський вважав:
22
«Всі сі акти не утворили нової, з’єдиненої з теперішніх двох українських держав
зложеної Української Народної Республіки, а тільки проголошували її і намічали
23
шляхи до її утворення» . Остаточне рішення про об’єднання мали прийняти
Установчі збори депутатів з територій обох держав.
Ухваливши Акт злуки, кожна з республік в умовах різних зовнішніх загроз
змушена була виробляти власний політичний курс, вести пошук союзників і до-
магатися міжнародного визнання. Для УНР головним залишався антибільшо-
вицький фронт, для ЗО УНР — антипольський. Однак і за таких складних та
обструктивних обставин у першій половині 1919 р. здійснювалася співпраця у
військовій, продовольчій, культурно-освітній, зовнішньополітичній сферах. Вод-

22 Винниченко В. Відродження нації. Ч. ІІІ. С. 243.
23 Лозинський М. Галичина в рр. 1918—1920. Відень, 1922. С. 69.
140