Page 146 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

У травні 1919 р. Галицька армія зазнала серйозних поразок, які загрожували
повною втратою державної території. Оцінивши військово-політичну ситуацію
як критичну, 9 червня на ст. Заліщики президія УНРади і Державний секрета-
ріат ухвалили: «З огляду на вагу хвилі і на небезпеку, яка грозить вітчині, для
скріплення і одностайності державної влади … надати право виконувати всю
військову і цивільну державну владу, яку доси на основі конституції виконував
Виділ Української Національної Ради і Державний Секретаріат, Д-рови Евге-
нови Петрушевичови, як уповновластненому Диктаторові» . Державний се-
34
кретаріат ліквідовувався, виконавча ж влада переходила до Ради уповноважених
диктатора, яку склав кістяк щойно розпущеного уряду. Запровадженням посади
«диктатора» галицьке керівництво намагалося підкреслити концентрацію не-
обмеженої влади в руках однієї особи, не беручи до уваги негативних конотацій
цього терміна.
Одностороннє проголошення Є. Петрушевича диктатором ЗО УНР викли-
кало гостру реакцію з боку РНМ УНР. Питання постійно обговорювалося на за-
сіданнях уряду. Доповідали прем’єр Б. Мартос, міністри М. Шалдун та Д. Одри-
на. 17 червня ухвалили негайно викликати Є. Петрушевича для пояснень. Кілька
разів розглядався проєкт універсалу до населення Галичини, який було прийнято
1 липня. Цього ж дня уряд визнав за неможливе перебування Є. Петрушевича в
складі Директорії, а також обговорив проєкт закону про створення міністерства
у справах Західної області республіки, «через яке відбуваються усі урядові зно-
сини з Галичиною». Його очолив опозиційний до диктатора галицький соціал-
35
демократ С. Вітик .
Ситуація ускладнювалася тим, що в день проголошення Є. Петрушевича
диктатором, 9 червня, засланий до Галичини полковник П. Болбочан у Проску-
рові зробив спробу відсторонити від командування Запорозької групи військ
полковника В. Сальського і посісти його місце. С. Петлюра не без підстав вба-
чав у цьому підступи опозиційних сил, пов’язаних з Є. Петрушевичем. Головний
отаман того ж дня відреагував наказом, яким підтвердив повноваження В. Саль-
ського, звинуватив П. Болбочана у самовільному захопленні влади і призначив
у його справі слідство. Полковник був заарештований і на допиті показав, що
до виступу його спонукали лідери партії соціалістів-самостійників Д. Симонів,
О. Андрієвський, С. Шемет. За вироком надзвичайного військового суду П. Бол-
36
бочана, як уже зазначалося, було розстріляно .
Через непривабливу роль у цих подіях Є. Петрушевич зазнав гострої кри-
тики. Українське телеграфне агентство повідомляло про незаконність диктату-
ри Петрушевича, проголошеної без погодження з Директорією і центральним

34 Павлишин О. Євген Петрушевич. Ілюстрований біографічний нарис. Львів, 2013.
С. 210.
35 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Документи і матеріали у 2 т. Т. І. Київ, 2006. С. 368—370, 378, 392, 394, 402.
36 Сідак В. Полковник Петро Болбачан на тлі своєї доби. Воєнна історія. 2006. № 4—6.
144