Page 146 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 146

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

                   У травні 1919 р. Галицька армія зазнала серйозних поразок, які загрожували
               повною втратою державної території. Оцінивши військово-політичну ситуацію
               як критичну, 9 червня на ст. Заліщики президія УНРади і Державний секрета-
               ріат ухвалили: «З огляду на вагу хвилі і на небезпеку, яка грозить вітчині, для
               скріплення і одностайності державної влади … надати право виконувати всю
               військову і цивільну державну владу, яку доси на основі конституції виконував
               Виділ Української Національної Ради  і Державний Секретаріат, Д-рови Евге-
               нови Петрушевичови, як уповновластненому Диктаторові»  . Державний се-
                                                                          34
               кретаріат ліквідовувався, виконавча ж влада переходила до Ради уповноважених
               диктатора, яку склав кістяк щойно розпущеного уряду. Запровадженням посади
               «диктатора» галицьке керівництво намагалося підкреслити концентрацію не-
               обмеженої влади в руках однієї особи, не беручи до уваги негативних конотацій
               цього терміна. 
                   Одностороннє проголошення Є. Петрушевича диктатором ЗО УНР викли-
               кало гостру реакцію з боку РНМ УНР. Питання постійно обговорювалося на за-
               сіданнях уряду. Доповідали прем’єр Б. Мартос, міністри М. Шалдун та Д. Одри-
               на. 17 червня ухвалили негайно викликати Є. Петрушевича для пояснень. Кілька
               разів розглядався проєкт універсалу до населення Галичини, який було прийнято
               1 липня. Цього ж дня уряд визнав за неможливе перебування Є. Петрушевича в
               складі Директорії, а також обговорив проєкт закону про створення міністерства
               у справах Західної області республіки, «через яке відбуваються усі урядові зно-
               сини з Галичиною». Його очолив опозиційний до диктатора галицький соціал-
                                35
               демократ С. Вітик  .
                   Ситуація ускладнювалася тим, що в день проголошення Є.  Петрушевича
               диктатором, 9 червня, засланий до Галичини полковник П. Болбочан у Проску-
               рові зробив спробу відсторонити від командування Запорозької групи військ
               полковника В. Сальського і посісти його місце. С. Петлюра не без підстав вба-
               чав у цьому підступи опозиційних сил, пов’язаних з Є. Петрушевичем. Головний
               отаман того ж дня відреагував наказом, яким підтвердив повноваження В. Саль-
               ського, звинуватив П. Болбочана у самовільному захопленні влади і призначив
               у його справі слідство. Полковник був заарештований і на допиті показав, що
               до виступу його спонукали лідери партії соціалістів-самостійників Д. Симонів,
               О. Андрієвський, С. Шемет. За вироком надзвичайного військового суду П. Бол-
                                                          36
               бочана, як уже зазначалося, було розстріляно  .
                   Через непривабливу роль у цих подіях Є. Петрушевич зазнав гострої кри-
               тики. Українське телеграфне агентство повідомляло про незаконність диктату-
               ри Петрушевича, проголошеної без погодження з Директорією і центральним

                   34  Павлишин  О.  Євген Петрушевич. Ілюстрований біографічний нарис. Львів, 2013.
               С. 210.
                   35  Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
               Документи і матеріали у 2 т. Т. І. Київ, 2006. С. 368—370, 378, 392, 394, 402.
                   36  Сідак В. Полковник Петро Болбачан на тлі своєї доби. Воєнна історія. 2006. № 4—6.
                                                   144
   141   142   143   144   145   146   147   148   149   150   151