Page 148 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

оголосив догану командувачу Галицької армії М. Тарнавському, а галичани по-
кладали вину на С. Петлюру, який вимагав уникати сутичок з білогвардійцями.
«Київська катастрофа» деморалізуюче вплинула на українську армію і посилила
розбіжності у стратегічних цілях обох політичних проводів.
У вересні на спільних нарадах представників галичан і наддніпрянців гостро
дебатувалося питання подальших дій. С. Петлюра наполягав на оголошенні війни
Добровольчій армії, розраховуючи на участь галицького війська. Командування
галичан переконувало Є. Петрушевича у недоцільності втягнення у боротьбу з
денікінцями, вважаючи головною метою звільнення рідного краю від поляків.
Були побоювання, що уряд УНР укладе мирову угоду з поляками, поступившись
Східною Галичиною і частиною Волині.
Наприкінці вересня С. Петлюра умовив Є. Петрушевича підписати спіль-
ну декларацію про оголошення війни Добровольчій армії. Спочатку наступаль-
ні операції розвивалися успішно, але згодом ініціатива перейшла до денікінців.
Українські армії через брак резервів і озброєнь, масове дезертирство та епідемію
тифу змушені були відступати. У Галицькій армії пошесть вразила понад 12 тис.
вояків. Намагаючись врятувати особовий склад армії, генерал М. Тарнавський
6 листопада 1919 р. уклав договір з представниками денікінського командуван-
ня про входження УГА до складу Добровольчої армії. Під тиском С. Петлюри
Є. Петрушевич виступив проти угоди і навіть призначив розслідування дій
М. Тарнавського, якого виправдав військовий трибунал.
Пошуки виходу з критичної ситуації на спільних нарадах за участю С. Пет-
люри і Є. Петрушевича виявилися безрезультатними. Головний отаман обсто-
ював продовження боротьби, а диктатор ЗУНР заявив, що в цих умовах слід
забути про самостійну Україну, і наполягав на порозумінні з Добровольчою
40
армією . Її представники твердо трималися директив А. Денікіна щодо бажа-
ності угод з УГА як екстериторіальною армією і неможливості відносин з Дієвою
армією УНР, вояків якої вважали колишніми громадянами Російської імперії.
Вони мали бути роззброєні, полонені чи знищені. Припинення участі УГА в бо-
йових діях, дезорганізація частин Дієвої армії привели до фактичної ліквідації
Українського фронту. Рештки армії УНР опинилися на Волині в т. з. «трикутни-
ку смерті». Безвихідна ситуація зробила безальтернативними переговори з поль-
ською стороною, на яких вже не йшлося про врахування інтересів галичан. Щоб
не допустити приходу Червоної армії, С. Петлюра запросив польські війська за-
йняти район Кам’янця-Подільського на умовах збереження там української ци-
вільної адміністрації.
Намагаючись запобігти переходу Галицької армії до Збройних сил Півдня
Росії, від диктатора вимагали передати Галицьку армію під командування голов-
ного отамана. Але Є. Петрушевич відмовився і надвечір 14 листопада телеграфу-
вав новому командувачеві армії генералу О. Микитці: «Дозволяю нашій делега-
ції вести дальше переговори від імені і в інтересах Галицької Армії». Відносини
40 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. С. 308.
146