Page 152 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

а й фінансову підтримку. Далі контакти продовжувалися з постпредами УСРР у
Берліні В. Ауссемом та Відні — Ю. Коцюбинським. Ще раніше секретар закор-
донних справ ЗУНР В. Панейко налагодив контакт з російськими антибільшо-
вицькими діячами в еміграції М. Сазоновим та В. Маклаковим. Однак Є. Петру-
шевич, попри впливовість В. Панейка, не підтримав ці зв’язки і відкликав його з
делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції.
Залишалася ще надія на засідання Ради послів держав Антанти, яка за дору-
ченням Ліги націй мали вирішити проблему Східної Галичини у зв’язку з поль-
ською юрисдикцією. На адресу послів Є. Петрушевич надіслав розлогу ноту з
обґрунтуванням необхідності передачі влади у краї екзильному уряду ЗУНР. Од-
нак і цього разу сподівання виявилися марними. Українська делегація прибула до
Парижа, але її навіть не повідомили про час зібрання. 14 березня Рада послів —
Р. Пуанкаре (Франція), Е. Фіппс (Велика Британія), Р. Авезана (Італія), М. Мацу-
да (Японія) — ухвалила рішення про належність Східної Галичини до Польської
держави. Отримавши таку звістку, Є. Петрушевич опинився на межі нервового
зриву і тільки митрополиту А. Шептицькому вдалося його заспокоїти. У березні
він подав у відставку, залишивши за собою роль репрезентанта населення галиць-
кого краю в міжнародному середовищі. В травні 1923 р. очолювана К. Левицьким
ліквідаційна комісія розпустила еміграційний уряд та дипломатичні місії ЗУНР.
Незабаром Є. Петрушевич був змушений залишити Відень і оселитися в
Берліні. Його діяльність в еміграції була позначена політичними метаннями,
неоднозначною роллю в українському національно-радикальному русі, супе реч -
ливим радянофільством. Помер колишній диктатор ЗУНР у серпні 1940 р. в Ні-
меччині. 2002 р. перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Поразка у світовій війні поліетнічної Австро-Угорщини запустила динаміч-
ний, суперечливий, сповнений потрясінь, перемог і поразок процес національ-
ного самовизначення підвладних їй народів. Українці Східної Галичини, Північ-
ної Буковини і Закарпаття також виступали за створення власної державності.
18 жовтня 1918 р. у Львові поважне зібрання депутатів австрійського і місцевих
парламентів, представників політичних партій, громадських організацій, духо-
венства обрало місцевий сейм — Українську національну раду і проголосило на
українських землях Австро-Угорщини Українську державу.
Сподівання керівників УНРади на визнання віденським урядом виявилися
марними, а загроза захоплення Східної Галичини поляками змусила організа-
цію патріотично налаштованих січових стрільців 1 листопада перебрати владу
у Львові та інших містах краю. Було проголошено утворення Західноукраїнської
Народної Республіки.
Становлення молодої державності від самого початку відбувалося в умовах
війни з Польщею. Українські вояки колишніх австрійських з’єднань склали бойо-
вий кістяк, а успішні мобілізації населення дали змогу створити Галицьку армію.
Однак після тритижневих боїв довелося залишити Львів і перенести столицю у
Станіславів.
150