Page 153 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

Спираючись на соборницькі настрої та волевиявлення українського насе-
лення краю і потребуючи допомоги в протистоянні польській агресії, галицькі
політики ініціювали об’єднання ЗУНР і УНР в одну державу. Союз було оформ-
лено 22 січня 1919 р. у Києві т. з. Актом злуки. Однак належний правовий фунда-
мент нового державного утворення не було вироблено. Кожна з республік мала
власний представницький орган, уряд, правоохоронну систему, армію. На базі
колишніх австрійських управлінських структур шляхом адаптації до нових умов
імперської законодавчої бази та українізації керівного складу ЗУНР вдалося на-
лагодити функціонування установ місцевої влади, правоохоронних органів, про-
вести успішні мобілізації до війська.
Збройні сили галичан мали обмежені військово-технічні ресурси. Подібно до
решти суверенізованих молодих країн, відчувався брак національних командних
кадрів. Допомога УНР виявилася недостатньою для успішного протистояння
польській агресії. У середині липня 1919 р. уряд і військо змушені були залишити
галицькі землі і перейти на територію УНР. Спільними зусиллями Галицької та
Дієвої армій вдалося звільнити від червоних військ Правобережну Україну і за-
йняти Київ, але невдовзі довелося відступити під натиском денікінців.
Все виразніше виявлялася різновекторність стратегічних цілей двох укра-
їнських урядів. Галичани вважали головним ворогом поляків, а наддніпрянці,
навпаки, наполегливо шукали порозуміння з Варшавою. Тяжкі поразки україн-
ських військ, висока смертність від епідемії тифу в листопаді 1919 р. змусили ко-
мандування Галицької армії задля порятунку особового складу укласти договір
про перехід Галицької армії до Збройних сил Півдня Росії, а після поразки дені-
кінців — вступити до лав Червоної армії.
Після «Листопадової катастрофи» Є. Петрушевич і провідні галицькі ді-
ячі виїхали до Відня, створили еміграційний уряд і впродовж кількох років без-
успішно домагалися скасування міжнародного мандату Польщі на володіння
Східною Галичиною. Остаточний вердикт у цьому питанні винесла в березні
1923 р. Рада послів Антанти, перекресливши мрію українців про власну націо-
нальну державу.
Революційна доба: conclusio. Революція 1917—1921 рр. належить до знако-
вих явищ новітньої історії українського народу. Породжена крахом Російської
імперії, вона викликала потужне піднесення визвольної боротьби українців,
прискорила процес національної самоідентифікації, вивела на суспільну авансце-
ну нову політичну еліту, яка подолала федералістські ілюзії, домоглася міжнарод-
ної правосуб’єктності України, відродження суверенної соборної державності і
формування політичної нації.
У другій половині 1990-х років компартійна парадигма пролетарської соці-
алістичної революції була дезавуйована, на зміну їй прийшла парадигма Україн-
ської національної революції як самодостатнього історичного феномена. Відто-
ді спільними зусиллями вітчизняних науковців вироблено чітке обґрунтування
критеріїв періодизації Української революції. Спираючись на значущі політичні,
151