Page 151 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 151
Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)
денний передбачав обговорення ухваленого Найвищою радою Антанти 20 лис-
топада Статуту для Східної Галичини, за яким Польща отримувала згоду на
окупацію краю упродовж 25 років, а також укладеної 2 грудня угоди між УНР
і Польщею з фактичною відмовою від Східної Галичини та Північно-Західної
Волині. Акти було засуджено, а головною метою названо скасування польського
мандату над Східною Галичиною.
Є. Петрушевич намагався використати власний авторитет для впливу на уря-
ди держав Антанти та учасників мирної конференції з метою розв’язання укра-
їнського питання, обмеженого визначенням долі Східної Галичини. Він здійснив
поїздки до Франції, а потім до Великої Британії, але не дістав аудієнції у вищого
керівництва цих країн, оскільки не сприймався главою держави, представником
населення галицького краю. Влітку 1920 р. Є. Петрушевич у Празі намагався за-
цікавити президента Т. Масарика ідеєю чехословацько-галицької конфедерації,
однак не знайшов розуміння.
Галицькі лідери в численних нотах і відозвах рішуче засудили Варшавський
договір С. Петлюри і Ю. Пілсудського 1920 р. Провальна спроба польсько-укра-
їнських військ звільнити Україну від більшовиків і стрімкий контрнаступ Черво-
ної армії, яка захопила Львів і вела бойові дії на варшавському напрямі, змусили
Найвищу раду оголосити про скликання в Лондоні конференції щодо терито-
ріальних проблем у Східній Європі. Є. Петрушевич сподівався на розв’язання
галицького питання, проте більшовицькі лідери, розраховуючи на розпалювання
світової революції, зірвали міжнародний форум. Згодом, після поразки в радян-
сько-польській війні, вони пішли на замирення з Польщею. У вересні 1920 р. у
Ризі розпочалися переговори делегацій РСФРР, УСРР і Польщі, що завершили-
ся в березні 1921 р. підписанням багатосторонньої угоди, за якою до Польщі віді-
йшли значні території на схід від т. з. лінії Керзона — Східна Галичина, Західна
Волинь та Західна Білорусь.
Відчайдушні зусилля Є. Петрушевича і дипломатів ЗУНР змушували лідерів
держав Антанти реагувати на нерозв’язаність галицького питання. І час від часу
породжували у галицьких лідерів сподівання на успіх. В лютому 1921 р. Ліга на-
цій визнала Польщу тимчасовим окупантом Східної Галичини і рекомендувала
Раді послів Антанти розглянути цю проблему на спеціальному засіданні. Схід-
ногалицьке питання також було внесено до порядку денного Генуезької конфе-
ренції у квітні 1922 р. Делегація ЗУНР і Є. Петрушевич прибули до Італії, однак
президія форуму не допустила їх до безпосередньої участі в засіданнях і зняла з
розгляду галицьке питання. Прикметно, що голова радянської делегації Г. Чиче-
рін у своїй промові на конференції висловив занепокоєння перешкодами у во-
левиявленні населення Східної Галичини. За цим пасажем крилося намагання
скористатися суперечностями між УНР і ЗУНР.
У пошуках міжнародної підтримки Є. Петрушевич вдавався до встановлен-
ня контактів з «ворогами своїх ворогів». Саме у Генуї відбулися його таємні зу-
стрічі з головою РНК УСРР Х. Раковським, де йшлося не лише про політичну,
149
