Page 147 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

урядом. «Робітнича газета» не добирала слів для його характеристики: «Іме-
на П. Скоропадського, Оскілка, Болбочана, галерея імен української пожежі.
В останню хвилю виросло ще одно ім’я в доповнення низки ганебних діячів
Украіни — ім’я Петрушевича, який проти волі українського народу, оголосив
37
себе диктатором Галичини» .
Однак чергові поразки Дієвої армії УНР на радянському фронті змусили
невдовзі С. Петлюру відмовитися від конфронтації і шукати допомоги у гали-
чан. Головний отаман двічі звертався до Є. Петрушевича з проханням перевести
свою армію через Збруч на територію УНР і об’єднати збройні сили для відсічі
червоним військам. Галицьке керівництво також перебувало у складному стано-
вищі після червневих невдач у війні з поляками. Розглядалася навіть можливість
передислокації в Карпати на територію Чехословаччини. Врешті було досягнуто
угоди, за якою 16—18 липня 1919 р. Галицька армія, урядові установи, цивільні
біженці, загалом за різними даними 85—100 тис. осіб, перейшли на територію
Наддніпрянщини.
Задля отримання допомоги галичан С. Петлюра змушений був піти на значні
поступки. Прем’єра Б. Мартоса, особливо неприхильного до диктатора, у серпні
було відправлено у відставку. Згодом було ліквідовано й міністерство у справах
ЗО УНР. Галицька армія мала отримувати забезпечення на рівні Дієвої, заборо-
38
нялися нападки й критика галицького уряду в пресі тощо . Уряди обох респу-
блік розмістилися у Кам’янці-Подільському. На публічних заходах С. Петлюра
та Є. Петрушевич демонстрували злагоду і порозуміння, хоч латентні недовіра і
підозри давалися взнаки. Постійно порушувалося питання про недостатнє мате-
ріально-фінансове забезпечення галицького війська і цивільних. За свідченнями
О. Левицького, уряд УНР у серпні з планованих 300 млн крб виділив для Галиць-
39
кої армії лише 120 млн, а у вересні — 80 млн .
Галицька і Дієва армія зберігали окремі командування, але для координації
бойових дій було створено Штаб головного отамана на чолі з генералом М. Юна-
ковим і генерал-квартирмейстером В. Курмановичем. Об’єднаними зусиллями
обох армій у серпні 1919 р. вдалося провести успішні операції і звільнити Право-
бережну Україну від червоних військ. Галицькі частини під командуванням гене-
рала А. Кравса 30 серпня увійшли до Києва, але під натиском білогвардійців були
змушені залишити столицю. Ейфорійне очікування перемоги, плани проведення
військового параду у прадавній українській столиці змінилися великим розчару-
ванням. Для встановлення винуватців провалу операції С. Петлюра створив слід-
чу комісію. Однак усе звелося до взаємних звинувачень. Штаб головного отамана

37 Павлишин О. Євген Петрушевич (1863—1940). Ілюстрований біографічний нарис.
Львів, 2013. С. 213.
38 Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920.
Документи і матеріали у 2 т. Т. І. С. 412.
39 Левицький О. Галицька Армія на Великій Україні: спомини від липня до грудня 1919 р.
Відень, 1921. С. 73.
145