Page 143 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

ночас усе виразнішою ставала різновекторність устремлінь керівництва двох
українських республік у справі утвердження власної державності.
Керівництво Галицької армії потребувало допомоги в озброєнні і вищих ко-
мандних кадрах. Відразу після укладeння Фастівської угоди 1 грудня 1918 р. за
розпорядженням С. Петлюри місія Л. Цегельського отримала з Білоцерківських
арсеналів батарею гаубиць з гарматниками, десятки кулеметів, тисячі рушниць
та набоїв, кілька тисяч кожухів, шапок і чобіт, кілька вагонів борошна та цукру.
Крім того, Директорія передала 10 млн австрійських крон, виділених П. Скоро-
падським для галичан через О. Назарука. До Тернополя також поїхали генерал
М. Омелянович-Павленко і полковник Є. Мишковський, які стали на чолі Га-
лицької армії .
24
У грудні 1918 — лютому 1919 рр. УНР направила на допомогу галичанам
Фастівський курінь отамана Кравчука, Козятинську піхотну бригаду, Дніпров-
ську гарматну бригаду, два полки важких гармат Січових стрільців, запорізький
гарматний полк, загалом — близько 4 тис. осіб. Однак більшість вояків були вра-
жені більшовицькою агітацією і втратили боєздатність, тому їх було відправлено
назад. Зокрема, козятинці відмовилися воювати під час наступу на Львів. Слід за-
значити, що командування армії УНР намагалося посилати до Галичини найменш
надійні частини, сподіваючись на відсутність там ґрунту для розкладницької агі-
25
тації . На Холмсько-Волинському фронті Дієва армія наприкінці січня — на
початку лютого 1919 р. зазнала поразки, втративши Ковель і Володимир-Волин-
ський. Однак УНР так і не оголосила війни Польщі. Загалом військова співпраця
обох республік не мала координаційного центру, була несистемною і, вочевидь,
цілком визначалася головним отаманом. Про це свідчить та обставина, що в про-
токолах засідань Директорії і РНМ за першу половину 1919 р. питання надання
військової допомоги ЗО УНР не розглядалися.
Не менш важливою для галичан була продовольча допомога, адже західно-
українські землі тривалий час перебували в зоні активних бойових дій, що при-
звело до економічної розрухи. Взимку 1919 р. населенню і війську загрожував
голод. Водночас УНР була зацікавлена в отриманні нафтопродуктів і мастил.
З метою налагодження товарообміну при уряді ЗО УНР було запроваджено по-
саду головноуповноваженого з постачання, на яку призначили Р. Трохименка. За
повідомленнями газети «Република», на початок квітня 1919 р. до Галичини з
Наддніпрянщини надійшло 1 243 вагони продовольства, зокрема 730 вагонів
цукру, 213 — борошна, 223 — збіжжя, 127 — інших харчів. За той же час Над-
26
дніпрянщина одержала 115 цистерн нафти і мастил .

24 Цегельський Л. Від легенд до правди. С. 150—151.
25 Пилипів В. Військове співробітництво УНР та ЗУНР (1918—1919). Джерелознавчий
аспект. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2009. Вип. 18.
С. 433.
26 Тимченко Р. Відносини Української Народної Республіки й Західно-Української Народної
Республіки (листопад 1918 — квітень 1920 рр.). Київ, 2013. С. 183—184.
141