Page 139 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 139
Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)
Здійснені Державним секретаріатом військових справ і повітовими комісара-
ми заходи дозволили провести успішну мобілізацію старшин і вояків, завершити
переформування частин, укомплектувати командний склад. Реальна чисельність
військ сягала близько 60 тис. осіб. Командування Галицької армії розробило план
стратегічної операції з оволодіння Львовом і виходу на кордон по річці Сян. Для
Є. Петрушевича було важливо повернути столицю до початку Паризької мирної
конференції. Розпочавши наступ у середині лютого, українські війська за кілька
днів фактично завершили оточення Львова. Але на вимогу місії Антанти, очо-
люваної французьким генералом Ж. Бартелемі, змушені були зупинити наступ і
укласти перемир’я з поляками. На переговорах з місією Є. Петрушевич не пого-
дився на запропоновану демаркаційну лінію, за якою Польщі діставалися Львів,
Дрогобицько-Бориславський нафтовий район і 40 % території ЗУНР.
На початку березня Галицька армія відновила наступ, розгромивши в районі
Вовчухів угруповання польських військ генерала Ю. Бекера. Ці успішні дії уві-
йшли в історію українського війська як Вовчухівська операція. Однак Началь-
на команда припустилася тактичного прорахунку, віддавши наказ наступати на
Львів через Городок замість розширення прориву в районі Перемишля. За цей
час польське командування отримало нові підкріплення і 13 березня організува-
ло контрнаступ, деблокувало Львів і змусило частини Галицької армії відступити.
Керівництво ЗУНР погодилося на переговори з поляками за посередництва
комісії британського генерала Л. Боти, яка працювала з 26 квітня по 15 травня
1919 р. Для участі в її засіданнях було відряджено галицьких діячів М. Лозин-
ського і Д. Вітовського. Українська сторона погодилася з пропозиціями комісії
щодо демаркаційної лінії, за якими їй діставався Дрогобицько-Бориславський
нафтовий район. Польські представники відкинули висновки комісії Л. Боти і в
односторонньому порядку вийшли з переговорів.
Тим часом за сприяння Антанти до Польщі було перевезено сформовану у
Франції та Італії з польських військовополонених армію генерала Ю. Галлера,
що призначалася для боротьби проти більшовицької Росії, а була використана у
польсько-українській війні. 14 травня шість її дивізій розпочали наступ по всьому
фронту, а також завдали удару по тилах, відрізавши шляхи відступу на Покуття.
Галицька армія зосередилися на невеликій території в районі Чорткова. Попри
відчутні втрати вона становила ще досить потужну військову силу — 25 тис. пі-
хоти, 40 артилерійських батарей, 600 кіннотників, однак ситуація дедалі більше
ускладнювалася.
Критичне становище, викликане бойовими невдачами і фактичною втра-
тою території, змусили політичний провід республіки зосередити всю повноту
цивільної і військової влади в руках Є. Петрушевича, тимчасово надавши йому
9 червня офіційний статус диктатора. М. Омеляновича-Павленка на посаді ко-
мандувача армії змінив інший колишній російський генерал і військовий міністр
УНР О. Греков. Під його керівництвом було розроблено план наступальної опе-
рації у напрямку Чортків — Львів (т. з. Чортківська офензива (наступ. — Авт.)).
137
