Page 140 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Початок її був досить успішним, але наприкінці червня поляки задіяли кілька
нових дивізій, очолюваних маршалом Ю. Пілсудським. Фронт було прорвано,
почався відступ українських військ. Ситуацію не врятувала й заміна О. Грекова
генералом-галичанином М. Тарнавським. ЗУНР втратила основні атрибути дер-
жавності — територію та населення і вже ніколи не змогла їх відвоювати. Од-
нак ще зберігалася Галицька армія як потужна сила для продовження боротьби.
У середині липня 1919 р. урядові установи ЗУНР і Галицька армія були зму-
шені перейти через Збруч на територію УНР. Відкривалася перспектива об’єд-
нан ня збройних сил обох республік задля відстоювання української соборної
державності.
Доля української соборності. Про львівські події 1 листопада у Києві стало
відомо того ж дня з телеграми, отриманої австрійською комендатурою: «Вся вла-
да перейшла в українські руки. Галицька освободжена Україна зі своєю столицею
Львовом пересилає привіт Великій Українській Державі і престольному городові
14
Київові» . У зв’язку з початком польсько-української війни Начальна команда
ухвалила рішення звернутися по військову допомогу до гетьмана П. Скоропад-
ського. З цією метою до Києва відрядили члена УНРади О. Назарука та інженера
В. Шухевича. О. Назарук згадував, як 6 листопада вони дісталися Києва і були
прийняті гетьманом. Після консультацій з військовим міністром О. Рагозою він
висловив намір послати на допомогу галичанам полк січових стрільців, дислоко-
ваних у Білій Церкві, а також пообіцяв 10 млн австрійських крон, ескадрилью
15
літаків, два панцерники, гаубичну батарею, військове спорядження .
Міністерство видало наказ про передислокацію січовиків, але стрілецька
рада вирішила не рушати до Львова, а підтримати очолюваний В. Винниченком
Український національний союз (УНС) у повстанні проти режиму П. Скоропад-
ського. Пізніше, спростовуючи звинувачення у «зраді» через відмову йти до Га-
личини, Є. Коновалець та решта старшин січовиків пояснювали свій вибір висо-
кою метою рятування України від з’єднання з Московщиною шляхом повалення
Гетьманату .
16
Першим серед громадських організацій ставлення до львівських подій пу-
блічно висловив УНС. 8 листопада газета «Нова Рада» опублікувала складену
В. Винниченком і М. Шаповалом полум’яну відозву до громадян України із за-
кликом допомогти братній Галичині, записуватися до корпусу оборони краю,
збирати кошти, харчі, одяг тощо. Розпочалося формування добровольчого ко-
зацького загону ім. Гонти, який під керівництвом підполковника А. Долуда з
13 листопада брав участь в обороні Львова від поляків.
Перспектива надання військової допомоги ЗУНР з боку Української Дер-
жави викликала занепокоєння у Варшаві. 11 листопада Польський регентський

14 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Львів, 1995. С. 120.
15 Назарук О. Рік на Великій Україні: конспект спогадів з Української революції. Відень,
1920. С. 6.
16 Коновалець Є. Причинки до історії Української революції. Львів, 2002. С. 13.
138