Page 144 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

РНМ УНР надавала ЗО УНР значну фінансову допомогу. У лютому від-
крито кредит у 40 млн крб для продовольчих операцій у Галичині, Буковині і
Холмщині, 22 млн виділено українським культурним організаціям Галичини,
17 млн — Державному секретаріату шляхів на потреби залізниць. У березні —
500 млн для відбудови зруйнованого житла і будівель, 120 млн — на продуктові
пайки родинам галицьких стрільців. Сотні мільйонів гривень спрямовувалися на
27
утримання Галицької армії після її переходу на територію УНР у липні 1919 р.
Попри значні обсяги допомоги, голова уряду ЗО УНР С. Голубович скаржився,
що «придніпровські братя відмовляють єстественної помочи грошової, до якої
первісно зобов’язалися без дальших застережень та умов» . При цьому слід
28
враховувати, що Державна скарбниця УНР сама потерпала від перебоїв з над-
ходженням коштів, вдаючись до грошових емісій.
Певні заходи співпраці відбувалися в культурно-освітній сфері. Педагоги ко-
лишньої Австро-Угорської України були прирівняні до наддніпрянських учите-
лів, визнавалися дипломи випускників Львівського, Віденського, Чернівецького
університетів та Львівської політехніки. У Станіславові і Тернополі гастролюва-
ли Українська республіканська капела О. Кошиця, театральний колектив М. Са-
довського, відомі українські артисти.
Успішна реалізація об’єднавчого проєкту, координація спільних військових
дій, досягнення міжнародного визнання України вирішальною мірою залежали
від конструктивної співпраці лідерів обох державних утворень — С. Петлюри і
Є. Петрушевича. Наприкінці лютого 1919 р. в Галичині перебувала місія гене-
рала Ж. Бартелемі, яка намагалася зупинити польсько-українську війну і визна-
чити демаркаційну лінію на користь Польщі. У зв’язку з цим головний отаман
виїхав до Галичини, відвідав Бережани і Стрий, де йому влаштували теплий при-
йом. У Ходорові відбулася його зустріч з Є. Петрушевичем. На відміну від ке-
рівництва ЗО УНР, яке відкинуло явно пропольські вимоги місії Ж. Бартелемі,
С. Петлюра радив погодитися на її вимоги, замиритися з поляками і спрямувати
Галицьку армію на Велику Україну, знищити більшовиків, закріпитися там, а вже
тоді зайняти Східну Галичину .
29
С. Петлюра спеціальним листом подякував галицькому керівництву за сер-
дечний прийом, пообіцяв продовольчу допомогу і висловив надію на успіх спіль-
них зусиль у боротьбі за утвердження української державності. Є. Петрушевич
відгукнувся доволі сервілістським пасажем на адресу С. Петлюри: «Наші вій-
ська ставлять собі Вас, як примір гідний подиву і твердо намірені іти в кожен бік
30
на Ваш приказ, як Головного отамана всеї української оружної сили» . 11—13

27 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. С. 136—137.
28 Тимченко Р. С. 185.
29 Шухевич С. Спомини з УГА (1918—1920). Ч. 1. Львів, 1929. С. 145.
30 Тимченко Р. Взаємини Симона Петлюри і Євгена Петрушевича у контексті україн-
ського державотворення (листопад 1918 — липень 1919 рр.). Україна: культурна спадщина,
національна свідомість, державність. 2009. Вип. 18. С. 331.
142