Page 149 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

керівних центрів УНР і ЗУНР дійшли до межі конфронтації. М. Шаповал так
описує тривожну атмосферу тих днів: «Петрушевич лежав хворий, з двома ре-
вольверами біля себе, а будинок його був оточений вірними стрільцями з кулеме-
41
тами і т. п., бо він боявся арешту» .
Дізнавшись від А. Макаренка про можливий вступ до міста польських військ,
Є. Петрушевич 16 листопада з урядовцями ЗУНР через Румунію і Чехословаччи-
ну виїхав до Відня, маючи намір продовжити боротьбу за галицьку державність
дипломатичними методами. За його дорученням генерал В. Генбачов вивіз канце-
лярію і частину архіву диктатора до штабу Галицької армії у Вінниці.
В результаті переговорів 17—19 листопада генерал О. Микитка уклав дого-
вір з представником Добровольчої армії генералом М. Шиллінгом. Українська
галицька армія з усім особовим складом, тиловими установами, озброєнням
і майном переходила до Добровольчої армії. При цьому галичани отримували
організаційну автономію, кількамісячний перепочинок і медичну допомогу,
зобов’язувалися не воювати проти Дієвої армії, уряд ЗУНР міг тимчасово пере-
їхати до Одеси і зберігав зверхність над галицьким військом.
Відомий військовий історик Л. Шанковський вважав цей крок єдино при-
йнятним у ситуації, що склалася: «УГА не тільки не могла вести жодних воєн-
них операцій, але навіть не могла рушитися з місця. Якби не було переходу до
Добрармії, УГА не мала б іншого виходу, як тільки капітулювати або перейти в
42
полон до ворога» .
Керівництво УНР розцінило дії Є. Петрушевича і командування УГА як
«державну зраду». У відозві уряду УНР, підписаній і С. Петлюрою, наголошува-
лося: «Перехід Галицької Армії на сторону Денікіна поставив нашу армію в над-
звичайно тяжке стратегічне і матеріальне положення, бо одночасно з передачею
ворогові сили військового майна для його наступу була відкрита наша головна
комунікаційна лінія» . Голова уряду І. Мазепа умови угоди назвав страшними,
43
а катастрофу фронту доконаною . Міністр закордонних справ А. Лівицький за-
44
явив: «Зрада ця порвала і формальну, і фактичну злуку Галичини з Придніпрян-
щиною та поставила нас в теперішнє трудне становище» .
45
У сучасній літературі доволі часто можна натрапити на твердження, що після
підписання А. Лівицьким договору з Польщею 2 грудня 1919 р. галицькі дипло-
мати С. Вітвицький, А. Горбачевський та М. Новаківський у Варшаві заявили про
розрив ЗО УНР січневого Акта Злуки, а пізніше диктатор скликав у Відні засі-
дання уряду, який в односторонньому порядку скасував Акт злуки і повернув ста-

41 Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. Прага, 1928. С. 161.
42 Шанковський Л. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія. Львів, 1999.
С. 247.
43 ЦДАВО України. Ф. 1429. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 34.
44 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. С. 306—307.
45 Доценко О. Літопис української революції. Матеріали до історії української революції.
Т. 2. Кн. 5. Львів, 1924. С. 59.
147