Page 150 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

46
ру назву ЗУНР . Сам Є. Петрушевич згодом писав: «Не було ніякої спеціальної
постанови, дану властиву назву ЗУНР приняла Диктатура назад по заключенню
Петлюрою звісної угоди з Польщею, котрою іменем Диктатури зрікся всіх прав
для Західної України… чим фактично анулював потвержену Трудовим конгре-
сом злуку і змусив Західну Україну обороняти свою незалежність проти Польщі
47
самій» .
У столітній історичній ретроспективі зрив українського соборницького
процесу 1919 р. розглядається як доконаний факт. Вистачає й дослідницьких та
публіцистичних спроб знайти винуватців нереалізованості Акта злуки. Нерід-
ко вони фокусуються на несумісності поглядів, дій і особистих амбіцій лідерів
двох державних утворень — Симона Петлюри та Євгена Петрушевича. Однак
причини поразки тогочасних об’єднавчих зусиль українців є набагато глибшими
і зумовлені низкою вагомих чинників. Серед них варто передусім згадати такі:
геополітичні прагнення країн-переможниць у світовій війні, які виключали не-
залежність України; нетривкість правового фундаменту напівконфедеративної
конструкції об’єднаної держави і неспроможність підтримувати її на практиці;
відмінність умов історичного буття, а відтак і психології та ментальності двох
гілок українства; несумісність світоглядних установок правлячих еліт — кон-
сервативно-партикулярної наддністрянської і революційно-соціалістичної над-
дніпрянської; відмінність у складі, вишколі, тактиці бойових дій дисциплінова-
ної Галицької і враженої отаманщиною Дієвої армії; різновекторність стратегій
боротьби, вибору союзників і вимушених альянсів; роз’єднаність дипломатич-
них зусиль на мирній конференції; приховані від керівництва ЗО УНР пошуки
С. Петлюри примирення з польською стороною; сепаратні дії галицьких делега-
тів в умовах невизнання державами Антанти суверенітету УНР; врешті — обо-
пільна готовність жертвувати інтересами другої сторони заради самовиживання.
З виїздом галицьких урядовців за кордон і переходом УГА до Добровольчої
армії державна історія ЗУНР фактично завершується. Однак західноукраїнський
політичний провід на чолі з Є. Петрушевичем продовжив дипломатичну бороть-
бу за можливість самовизначення Східної Галичини. Незважаючи на певні роз-
ходження львівської та станіславівської груп членів УНРади з віденським галиць-
ким центром, Є. Петрушевич залишався загальновизнаним лідером. Офіційно
він перебував у статусі диктатора ЗУНР, нерідко послуговуючись у зовнішніх
зносинах більш прийнятним для європейців титулом президента УНРади.
У першій половині грудня 1919 р. у Відні Є. Петрушевич провів зібрання
провідних галицьких політичних діячів, вищих урядовців, дипломатів. Порядок
46 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. С. 140; Макарчук С. Українська республіка Га-
личан. Львів, 1997. С. 69; Ведєнєєв Д. Українська історіографія про причини та наслідки зри-
ву Акту злуки (зовнішньополітичний аспект). Українська соборність: ідея, досвід, проблеми.
Київ, 1999. С. 244; Гай-Нижник П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне
державотворення (1917—1920 рр.). Київ, 2010. С. 271; Енциклопедія сучасної України. Т. 1.
Київ, 2001.
47 Павлишин О. Євген Петрушевич. С. 259—260.
148