Page 155 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 6. Республіка західних українців (листопад 1918 — липень 1919 р.)

Третій період, або Друга УНР (грудень 1918 — листопад 1921 рр.) — ліво-
соціалістичний, найтриваліший, з власною внутрішньою періодизацією, є водно-
час найдраматичнішим, оскільки позначений втратою національної державності.
Під тиском червоних військ на початку лютого 1919 р. уряд УНР залишив Київ
і вже ніколи не зміг повернутися до столиці. Переможні бої армії УНР зміню-
валися тяжкими поразками, втратами державної території, свавіллям селянської
бунтівної стихії, яка вироджувалася в руйнівну отаманщину, а на державному
рівні привела до калейдоскопічної зміни урядів і фактичного зосередження од-
ноосібної влади в руках головного отамана. Персональні політичні амбіції, різні
погляди на утвердження української державності лідерів УНР Симона Петлюри
і ЗУНР — Євгена Петрушевича обернулися роз’єднанням військових зусиль ар-
мії УНР і УГА, укладанням неприродних, а через те недовговічних і руйнівних за
наслідками, альянсів із супротивниками України (Білою та Червоною арміями,
Польщею). В результаті — остаточна втрата наприкінці 1920 р. відродженої ре-
волюцією державності українського народу.
Утворення Західноукраїнської Народної Республіки в результаті розпаду
Австро-Угорської імперії нині розглядається істориками як органічна складо-
ва загальноукраїнського революційного процесу, однак з низкою специфічних
атрибутів, породжених тривалим перебуванням краю у складі Двоїстої імперії.
Поява ЗУНР гальванізувала український соборницький процес, уособленням
якого став Акт Злуки, урочисто проголошений 22 січня 1919 р. у Києві. Його
прийняття було стимульоване іманентною потребою національної консолідації,
пошуку спільних захисних механізмів українських держав по обидва боки Збруча
для протидії польській і російській більшовицькій агресії, необхідністю коорди-
нації дипломатичних зусиль у боротьбі за право на самовизначення українсько-
го народу в умовах післявоєнної трансформації Центрально-Східної Європи.
Низка потужних міжнародних, політичних, військових, особистісних чинників
стали на перешкоді реалізації українцями ідеї соборності в межах першої в іс-
торії об’єднаної держави. Українська революція початку ХХ ст. не досягла по-
ставлених цілей, породжені нею державотворчі проєкти не були реалізовані. Од-
нак Українська революція не була марною, упродовж наступних десятиліть вона
залишалася імперативом українського національно-визвольного руху, джерелом
потужного впливу на боротьбу українства за власну державність.

153