Page 274 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛ 10

ПІВДЕННО-СХІДНА УКРАЇНА
В НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ
ЗМАГАННЯХ:
ДОБА ПЕРЕМОГ І ПОРАЗОК

«Весь мир насилья мы разрушим / До основанья, а затем /
Мы наш, мы новый мир построим, / Кто был никем — тот ста-
нет всем!» — так метафорично звучало стратегічне завдання
більшовицької партії. Практика перших місяців її владарюван-
ня у революційному Петрограді довела, що зруйнувати старий
світ, тим більше такий хиткий, як у тогочасній Росії, не складно,
а ось побудувати новий — справа майже непідсильна. На пере-
шкоді цьому постала низка внутрішніх та зовнішніх проблем,
однак визначальною в тому чималому списку все ж була одна —
утопічність ленінської концепції переходу до комуністичної
формації. Втім, і В. Леніну, і керованому ним ударному полі-
тичному кулаку, який розбурхав і підняв на ножі постімпер-
ські простори, знадобилося кілька років безперервних невдач,
поразок, випробувань і політичних уроків, щоб усвідомити її
хибність.
На початковому ж етапі першого провального комуніс-
тичного штурму, зруйнувавши один «світ насильства», біль-
шовики почали будувати ще більш цинічний і жорстокий світ
насильства червоної диктатури, виправдовуючись потребою
захисту надбань революції від спротиву віджилих історично
регресивних класів і верств. Послідовна щоденна дегуманіза-
ція останніх, перетворення у масовій свідомості на, мовою «Ін-
тернаціоналу», дармоїдів, нероб, паразитів, зграю псів та катів
призвичаювали пересічних обивателів до думки, що червоний
терор — така ж корисна і потрібна процедура, як, скажімо, асе-
нізація. Не лише догматизм більшовиків, а й щоденна практи-
ка їх бездарного господарювання розширювали перелік таких
категорій населення практично до нескінченності: всі, хто так
Лариса чи інакше опирався і ставив під сумнів легітимність чи профе-
Якубова сійність більшовицької влади, переходили до стану ворогів, що
212