Page 279 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

ків; замість розквіту робітничої держави за рахунок експропріації експропріато-
рів — голод і злидні. Відповідаючи на питання, в чому полягав прорахунок біль-
шовицьких вождів, слід зауважити таке.
Хоча на час описуваних подій Україна була чи не найбільш індустріалізо-
ваною окраїною колишньої Російської імперії, говорити про її готовність до
соціалістичної революції та відповідність останньої інтересам українського
суспільства аж ніяк не доводилося. Показники економічного розвитку та урбані-
зації — всього лише формальний бік загальної характеристики стану виробничих
сил. Причини своєрідних (архаїчних за своєю суттю) інтерпретацій більшовиць-
ких та есерівських ідей у робітничому середовищі Донбасу перебували в іншій
площині — свідомісній. Свідомість робітництва посталого на українських зем-
лях промислового велетня абсолютно не відповідала рафінованим теоретичним
побудовам К. Маркса. Реалії революції на Донбасі вщент розгромили ленінську
теорію, адже якість природного промислового зростання і відповідного йому до-
рослішання соціального організму неможливо компенсувати ані кількістю, ані
швидкістю. Власне, розглядаючи тогочасні події в категоріях більшовизму, В. Ле-
нін та його послідовники намагалися робити пролетарську революцію, тоді як
для вчорашніх селян — військовозобов’язаних шахтарів — революція 1917 р.
стала радше другим визволенням з кріпацтва, ніж дверима в комуністичне май-
бутнє. Отже, труднощі в опануванні свідомістю робітничих мас з боку політич-
них партій зумовлювалися не стільки регіональними чи корпоративними відмін-
ностями, скільки особливостями попереднього етапу формування пролетаріату.
В регіоні, який В. Ленін невдовзі патетично назве серцем Росії, більшовики зі-
ткнулися не з класичним пролетаріатом, а, в переважній своїй масі, з передпро-
летаріатом з його специфічною ментальністю.
Перша фаза революційного процесу тут більше нагадувала оспіваний росій-
ськими класиками бунт — «бессмысленный и беспощадный». Розуміючи це (на
відміну від більшовиків) з цілковитою ясністю, автори «Донбаського дива» зби-
рали валізи. Керівництво і власники шахт та підприємств залишали не лише свій
бізнес, а й населені пункти, вдавались до локаутів та згортали виробництво. На
початок вересня 1917 р. було закрито двісті шахт, близько сотні тисяч робітників
8
втратили роботу .
В умовах управлінського хаосу та економічного колапсу більшовики зробили
ставку на зміцнення своїх позицій у місцевих радах. В містах відбувалися страйки,
політично забарвлені збройні виступи, маніфестації. Чимраз більше місто перетво-
рювалося на шалений політичний вир. Що ж до села, воно очікувало, докладаю-
чи неймовірних зусиль для того, щоб загальмувати господарську руїну. На почат-
ковому етапі революції (навесні-влітку 1917 р.) активність його була незначною.
Пояснювалося це насамперед тим, що гасла буржуазно-демократичної революції,
актуальні на більшості території Росії, тут не спрацювали. Єдине гасло, здатне ско-
лихнути село, — «Геть війну!» використали восени 1917 р. більшовики.

8 Там само. С. 129.
217