Page 277 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

радянській історії, ці регіони не були й надійною базою більшовиків. Виступаю-
чи потужним локомотивом соціальної радикалізації у Харкові, Катеринославі та
Києві, більшовики, надіслані ЦК для роботи в Україні, у Донбасі зіштовхнулися
з неочікуваними ускладненнями. Несхвальні характеристики донбаського робіт-
ництва виходили з вуст багатьох більшовицьких очільників, зокрема Л. Троць-
кого. Для більшовицьких вождів ситуація виявилася цілком незрозумілою. Сус-
пільно-політичний та економічний аналіз приводив їх до висновку про критичне
загострення соціальних суперечностей, яке мало б створювати всі умови для пе-
реможного революційного вибуху. Втім, на місцях більшовицькі емісари зіткну-
лися з банальним нерозумінням та дистанціюванням робітництва.
Що ж відбувалося насправді?
Примусова праця в шахтах і на заводах на засадах виконання військового
обов’язку не сприяла ані підвищенню її ефективності, ані зростанню свідомості
шахтарів, тим більше, що від 1914 р. вони були позбавлені права на вільне пе-
ресування, можливості відходу на сезонні роботи, значно втратили у зарплатні.
Однак не варто драматизувати погіршення становища шахтарів у контексті роз-
гортання Першої світової війни: в таких умовах опинилися всі верстви. На під-
твердження того, що тогочасний стан шахтарської верстви не був катастрофіч-
ним, слід навести такий факт: селяни сусідніх сіл масово вербувалися на шахти,
аби уникнути призову і відправлення на фронт. Тож пізніші інтерпретації публі-
кацій у журналах «Летопись революции», «Каторга и ссылка» та інформації з
2
ювілейних видань спогадів революціонерів слід сприймати радше як намагання
утвердити думку про справедливість і обґрунтованість жовтневого перевороту,
ніж віддзеркалення реальної картини історичних подій.
Робітництво тривалий час лишалося глухим до агітаційної роботи більшо-
виків, сприймаючи лише найбільш популістську її складову. Це, слід зазначити,
було цілком природним — робітництво Донецького кам’яновугільного басейну,
сформоване впродовж тридцяти років аврального освоєння його природних ба-
гатств, наполовину складалося із селян-сезонників, військовозобов’язаних, за-
гнаних в екстремальні умови існування, і тому дуже відрізнялося від робітничої
аристократії Петрограда та Москви. Рівень їхньої свідомості був зовсім незістав-
ним. Згадувані Г. Куромією випадки самосудів на шахтах, що сталися впродовж
1917 р., і за своїм характером, і за формами привселюдного приниження («…на-
товп робітників сказав Майкуту, що єдиний вихід для нього — це зняти свій ро-
бочий кашкет («фуражку», символ вищого статусу), низько вклонитися на всі
2 Див.: Харечко Т. Накануне Февральской революции в Донбассе. Летопись революции.
1927. № 4. С. 166; Пучков-Безродный. Октябрь в Донбассе. (Из записок красногвардейца).
Каторга и ссылка. 1932. № 11—12. С. 192—193; Холмская Е. Из истории борьбы в Донбас-
се в октябрьские дни. Летопись революции. 1922. № 5—6. С. 141—142; Зайцев Ф. Больше-
вики Юзовки до 1918 года. Литературный Донбасс. 1933. № 10—12. С. 166—167; Борьба
за Октябрь на Артемовщине. Харьков, 1929. С. 31—32; Кирьянов Ю. Рабочие Юга России.
1914 — февраль 1917 г. Москва, 1974. С. 187; Терехов Р.Я. Так началась борьба. Из воспоми-
наний. Сталино, 1957 та ін.
215