Page 275 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

підлягали знищенню. Чи не першими туди потрапив практично увесь спектр по-
літичних партій, що народилися на теренах Російської імперії. На перших порах
з нього випали попутники більшовиків у здійсненні перевороту — ліві есери та
анархісти. Щоправда, й їхні дні будуть злічені після невдалого Кронштадтського
повстання, у трактуванні більшовиків — заколоту. В Україні коло політичних во-
рогів більшовицької партії збільшувалося за рахунок національно орієнтованих
партій, хоч і союзників не бракувало.
Україна опинилася в чи не найскладнішій ситуації. Проблема полягала не
лише в тому, що революціонізоване до краю суспільство, функції представництва
колективної волі якого в умовах безвладдя перебрала на себе Центральна Рада,
генерувало надзвичайно широкий спектр політичних устремлінь. Набагато не-
безпечнішим виявилося те, що на тлі гострої політичної динаміки і панування
лівих сил Україна, власне, була й залишалася впродовж наступних кількох років
полем запеклих воєнних дій, безперервно діючим фронтом, що вигадливо змі-
нював свою лінію, дислокацію і диспозицію протиборчих сил. Фатальний збіг
обставин, що перетворив українські етнічні землі на передній край Першої сві-
тової, кількох російсько-українських, польсько-радянської, російської громадян-
ської та української громадянської воєн, відіграв вирішальну роль у майбутній
долі цієї багатостраждальної землі та її народу, який щиро, хоча часом і наївно,
прагнув жити «в сім’ї вільній, новій» на своїй рідній землі.
Напередодні Російської революції багатьом здавалося, що прагнення україн-
ців до національного самовизначення гальмуються лише імперськими силами. Та
в розбурханій революцією країні коло ворогів українського суверенітету почало
зростати вражаючими темпами. Поряд з Білим рухом, який прагнув реставрува-
ти імперські порядки, проти «українського питання» виступили як прибічники
конституційної демократії (партія кадетів), так і соціалістичні течії. Понад те, в
пореволюційній Україні політичні партії розкололися за національною ознакою
(конституційні демократи і соціалісти-федералісти).
Мрійники з Центральної Ради до останнього зволікали з проголошенням
українського суверенітету, сподіваючись на сприятливий для українського со-
ціалістичного руху розвиток російської революції. Ілюзії почали танути в міру
радикалізації політичного життя в Петрограді і наростання антиукраїнської ри-
торики. Незабаром після того, як більшовики скинули Тимчасовий уряд, Цен-
тральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народ-
ної Республіки у складі дев’яти губерній без Криму. Більшовики фактично одразу
визнали Україну в межах ІІІ Універсалу, розігруючи «національну карту». А пе-
ред тим долучилися до виникнення двох територіальних об’єднань — Донецько-
Криворізької області з центром у Харкові і Південно-Західного краю із центром
у Києві. На обласній конференції в Києві, що відбулася в грудні 1917 р. за участю
деяких більшовицьких організацій Чернігівщини, Полтавщини і Херсонщини,
було поставлено питання про створення всеукраїнського більшовицького цен-
тру. Натомість на конференції більшовицьких організацій Донецько-Криворізь-
213