Page 278 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

боки і просити у робітників пробачення»; одного з управлінців посадили в тачку
3
і возили по шахті; траплялися побиття та напади ) цілком відповідали напівсе-
лянській свідомості шахтарів, крім того цілковито копіювали близькі за часом і
суголосні за стилістикою ухвали селянських сходів.
На відміну від «учених» робітників Москви та Петрограда, шахтарі вияви-
ли свою аполітичність відразу ж після Лютневої революції. Вони майже не ціка-
вилися такими нововведеннями, як колективні угоди і ради примирення. Коли
став можливим і популярним вступ до профспілок, вони, на відміну від решти
професійних груп, дуже неохоче об’єднувалися. Натомість вдавалися до прямих
дій проти керівників — обшукували їх, виганяли з шахт, заарештовували . Як
4
зауважував Г. Куромія, «деякі революціонери жорстоко розправлялися з колиш-
німи шпигунами охранки та агентами поліції. Дикий степ не зрадив своєї слави
5
краю насильства» .
1917 рік перетворився в робітничих поселеннях на «один суцільний безпе-
рервний конфлікт» : практично не керований, стихійний, жорстокий. Повалення
6
самодержавства стало каталізатором соціального вибуху небаченої сили: на кіль-
карічне погіршення умов праці та адміністративний примус робітництво відреа-
гувало, наче перетиснута пружина. Відразу після Лютневої революції робітники
дали волю стримуваній перед тим агресії. Безпосереднім її наслідком стало само-
вільне впровадження восьмигодинного робочого дня та встановлення робітничо-
го контролю в його найпримітивнішій формі: з насильством над адміністрацією та
самоуправством неорганізованої робітничої маси. Впродовж 1917 р. промисловці
просили у Тимчасового уряду допомоги і втручання. В одному з звернень, датова-
ному 27 травня 1917 р., зазначено: «Диктатура робітничого класу здійснена в її
найпримітивнішій формі. Робітничий клас, захоплений привабливими перспекти-
вами, які малюють йому безвідповідальні вожаки, очікує настання золотої доби, і
7
жахливим буде його розчарування, яке не можна не передбачити» .
Події 1917 р. в східноукраїнських промислових центрах, власне, унаочнили
недолугість і фальш більшовицької доктрини: замість свідомого революційного
пролетарського руху — напади на винні склади і звинувачення робітничих дру-
жин, що ставали на їх захист, у «буржуйстві»; замість самоуправління на під-
приємствах — хаос, знеособлення, безвідповідальність і, відповідно, економічна
деградація; замість революційного порядку — розгул мародерства й бандитизму
відразу після дезорганізації органів правопорядку; замість масового переходу під
знамена більшовизму — погромні настрої, спрямовані, зокрема, і на більшови-
3 Цит. за: Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі. Київ, 2002. С. 123—125.
4 Пиріг Р.Я. Донбас у складі Української гетьманської держави (травень-листопад 1918
року). Київ, 2014. С. 20—21.
5 Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі. С. 121.
6 Балабанов M. Конфликты в Донбассе в 1917 году. Материалы по изучению истории
профессионального движения на Украине. Сб. 1. Профессиональное движение в 1917 году.
Харьков, 1928. С. 65—66.
7 Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі. С. 124—125.
216