Page 280 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 280

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

                   Додатковим ускладнюючим фактором  був регіональний чинник, вагомий
               як через відмінності історичного шляху, так і передусім унаслідок диспропорцій
               розміщення продуктивних сил і концентрації виробництва. Так, скажімо, на те-
               ренах Східної та Південної України питання, що постали перед етнографічни-
               ми землями України в контексті революційного 1917 р., програма Центральної
               Ради, Гетьманату Скоропадського та Директорії УНР не набули такої актуаль-
               ності, як на решті українських земель. Ані українське питання в його політичній
               інтерпретації, ані повернення поміщицького землеволодіння часів П.  Скоро-
               падського (на сході та півдні України його частка була незначною), ані іноземна
               інтервенція (саме тут, у колоніях німців, менонітів та греків, вона мала доволі
               багато прихильників) не справляли революціонізуючого впливу на регіональні
               спільноти. Вирішальними виявилися насправді лише два фактори, що поставили
               місцеву людність перед необхідністю вибору сторони протистояння: 1) зроста-
               ючі реквізиції, що загрожували невідворотною деградацією та зубожінням села;
               2)  хаос у виробничих взаєминах на промислових підприємствах, який поволі
               перетворював промислові регіони на кровоточиву виразку соціальної деградації
               міського середовища.
                   В селах Південної та Східної України, які не надто потерпали від малоземел-
               ля, ментальний перелом, відхід від стандартів імперського корпоративного мис-
               лення, «зачинення» в рамках власних (переважно моноетнічних) сільських гро-
               мад відбувався повільно: на це знадобилося щонайменше чотири роки. Падіння
               монархії, прихід до влади Тимчасового уряду й створення УЦР практично не ви-
               кликали резонансу в середовищі місцевого селянства. У заможних селах зустріли
               лютневі події байдуже. Демократична революція не віщувала жодних економіч-
               них змін, тому селянство недовірливо, подекуди й негативно, поставилося до міс-
               цевих органів Тимчасового уряду і до виборчої кампанії до них. Невдоволення
               зростало тим більше, що поглиблення загальної кризи в країні спонукало уряд
               частіше проводити реквізиції, які влітку 1917 р. здійснювали волосні комітети
               суспільних організацій.
                   Наприкінці літа — впродовж осені більшовики, скориставшись із фактичного
               безвладдя, поширили свій контроль на більшість рад Донецького басейну, підго-
               тувавши базу для перевороту. Жовтневий переворот у Східній Україні відбувся як
               відлуння Петроградського — швидко і майже без спротиву (за винятком незначних
               ексцесів у Юзівці, Лисичанську, Бахмуті, тобто там, де керовані більшовиками ВРК
               зіткнулися з протидією есерів та меншовиків). Зупинення в листопаді виробничих
               потужностей, до якого вдалися власники під загрозою запровадження робітничо-
               го контролю, спричинило колапс у регіоні. На листопадових виборах до Установ-
               чих зборів більшовики отримали більшість. Здавалося, що революція завершилася
               на їхню користь. Тим часом тектонічні зрушення розпочалися на селі, зарядженому
               антивоєнною агітацією та обуренням через осінні реквізиції.
                   Більшовицькі агітатори славили перемогу пролетарської революції й обі-
               цяли близькість комуністичного раю, а в суспільстві ширилися передапокаліп-
                                                   218
   275   276   277   278   279   280   281   282   283   284   285