Page 276 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

кої області, яка тоді ж відбувалася у Харкові, ідея організації всеукраїнського пар-
тійного центру не обговорювалася.
Геополітична ситуація, однак, підштовхнула більшовиків до визначення кор-
донів України в певній конфігурації. З тактичного погляду їм потрібно було вису-
нути антитезу Центральній Раді, яка, наслідуючи хід і логіку російської революції,
готувала скликання Всеукраїнських установчих зборів. Було вирішено зібрати в
Києві Всеукраїнський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, використав-
ши його для переобрання Центральної Ради. На з’їзд слід було обов’язково за-
просити представників від рад півдня і сходу України, де більшовики мали міцні-
ші позиції. 30 листопада 1917 р. у розмові з представником обласного комітету
РСДРП(б) Південно-Західного краю С. Бакинським нарком у справах націо-
нальностей Росії Й. Сталін заявив: «Ми всі гадаєм, що безумовно необхідний
крайовий з’їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів… На нашу
гадку, взятися до скликання з’їзду повинні ви — кияни, одесці, харківці, катери-
1
нославці й ін.» . Ідентифікація більшовиків за регіональним принципом була
хоч і опосередкованим, але свідченням визнання Раднаркомом заявлених Цен-
тральною Радою кордонів України у складі дев’яти губерній. Йшлося, зрозуміло,
не про кордони УНР, а про прагнення більшовицького керівництва сформувати
склад Всеукраїнського з’їзду рад, який зумів би виконати місію зі створення ма-
ріо неткової радянської (тобто більшовицької) України.
Послаблення центральної влади (як органів Тимчасового уряду, так і прого-
лошеної в Києві Центральної Ради) спричинило деградацію місцевої. Нароста-
ла криза. Дисфункцією державного апарату вміло скористалися більшовики, що
стрімко нарощували чисельність своїх організацій у промислових регіонах. Вва-
жаючи Донецький басейн одним із центральних форпостів свого впливу, вони
швидко збільшувати тут свою присутність, через дієву пропаганду захоплювали
лідерство в радах, загонах «народної міліції», ВРК тощо.
Активізація відцентрових сил внаслідок падіння самодержавства створила
в Україні якісно відмінну від решти постімперських просторів політичну ситуа-
цію: паралельно з органами Тимчасового уряду та радами в Києві діяв національ-
ний центр — Центральна Рада, що створила в низці провінційних міст, зокрема
й на Донбасі (Луганськ, Бахмут), свої повітові ради і спиралася на українізовані
військові частини та загони «Вільного козацтва». Втім, місцеві сили Централь-
ної Ради істотно поступалися впливовістю соціал-демократичним організаціям
більшовицького напряму, які кваліфікували її не інакше як «буржуазний орган»,
налаштовуючи відповідним чином робітництво.
Хоч тенденція зменшення впливовості УЦР мірою просування до південно-
східних регіонів була універсальною, не можна стверджувати, що сході та півдні
України вона не мала прихильників. Всупереч пізнішій за часом міфологізованій

1 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. Т. 1. Київ, 1996. С. 458.
Текст за повідомленням «Робітничої газети» і в її перекладі українською мовою. 1917,
19 листопада (ст. ст.).
214