Page 346 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

В. Молотова, реформу структурних підрозділів ЦК можна було б вважати техніч-
ним удосконаленням поточної роботи. Проте генсеком став Й. Сталін — член
обох субцентрів ЦК з моменту їх створення. Отже, це була суто політична акція.
Тому, за відомим визначенням В. Леніна, в руках у Й. Сталіна зосередилася «без-
11
межна влада» . Проте верховний вождь це зауважив вже тоді, коли хвороба по-
збавила його реального впливу. А у квітні 1922 р. Й. Сталіна висував на ключову
посаду в ЦК РКП(б) сам В. Ленін, щоб протиставити його Л. Троцькому, з яким
у В. Леніна тоді були складні стосунки.
Перший удар смертельна хвороба завдала В. Леніну в травні 1922 р. Вожді
зрозуміли, що назріла болюча проблема транзиту верховної влади. Для політич-
ного режиму, який не регулювався правовими нормами, розв’язати цю проблему
без запеклої кулуарної боротьби було неможливо.
За відсутності В. Леніна на передній план у партії висувалася фігура Л. Троць-
кого. Щоб протидіяти йому, Л. Каменєв, Г. Зінов’єв і Й. Сталін об’єдналися в
«трійку». На перших порах обидві сторони не бажали демонструвати суперни-
цтво. На VІІ Всеукраїнській партконференції, яка передувала ХІІ з’їзду РКП(б),
була продемонстрована згуртованість «колективного керівництва». Відкрива-
ючи конференцію, голова ВУЦВК Г. Петровський 4 квітня 1923 р. зауважив:
«Поки Володимир Ілліч одужає, ми повинні згуртуватися навколо нашої старої
гвардії, з якою Володимир Ілліч збирав нашу партію. Ми повинні згуртуватися
12
навколо тт. Троцького, Сталіна, Зінов’єва, Каменєва» .
Щойно обійнявши посаду генсека, Й. Сталін почав активно втручатися в
поточні справи периферійних організацій. Цю незвичну увагу центру секретар
ЦК КП(б)У Д. Лебедь відзначив у звіті з організаційної роботи за рік, який по-
чинався з квітня 1922 р.: «З деякого часу, приблизно з травня-червня ЦК РКП
поставив собі завдання керувати організаційно-партійною роботою в усіх орга-
13
нізаціях, навіть там, де існують національно-обласні комітети» .
До перетворення секретаріату ЦК РКП(б) на політичний орган і появи
генсека в центральному керівництві РКП(б)—КП(б)У на чолі компартійно-ра-
дянської номенклатури стояв голова уряду: в Москві — В. Ленін, в Харкові —
Х. Раковський. Останній надійно контролював партійну організацію і радян-
ський апарат республіки. Засідання політбюро ЦК КП(б)У відбувалися там, де
йому було зручно: у приміщенні Раднаркому або безпосередньо в помешканні
голови уряду. Проте за статутом величезна партійна організація України — по-
14
над десяток губпарткомів , з’єднаних в один кулак, — мала не більше прав, ніж
звичайний губком партії. Х. Раковський прагнув розширити її права явочним по-
рядком. Це не означало, що голова Раднаркому УСРР піддавав сумніву принцип
«демократичного централізму» в структурі влади. На його думку, периферійні

11 Ленін В.І. ПЗТ. Т. 45. С. 328.
12 Цит. за: Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). С. 232.
13 Там само. С. 234.
14 До жовтня 1922 р. існувало 12 губерній, пізніше — 9.
284