Page 350 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

зованого селянства. Вони залишалися безголосими при прийнятті рішень, але
забезпечували їх беззаперечне виконання. Вплив цей був дуже специфічним: не
втрачаючи власної ідентичності, держава пронизувала суспільство, ставала його
ієрархізованим кістяком, керуючи ним не згори, а зсередини. Тільки така держа-
ва могла якнайдалі просунутися в безнадійному прагненні втілити на практиці
комуністичну утопію: налагодити повсякденне життя суспільства, позбавленого
приватної власності на засоби виробництва.
Після поразки «правого ухилу» в політбюро ЦК Й. Сталін остаточно зайняв
вакантне після В. Леніна місце верховного вождя державної партії. У 20-х роках,
поки існувало «колективне керівництво», в Кремлі не було кращого друга укра-
їнців, ніж він. Найбільшу національну республіку треба було мати за спиною як
союзницю, обернувшись обличчям до конкурентів. Проте у 30-х роках респу-
бліка, яка чинила найбільш упертий опір новому комуністичному штурму, явля-
ла собою грізну небезпеку для сталінського режиму. Диктатор знав лише один
ефективний засіб боротьби з потенційною загрозою своїй владі — превентивні
репресії. На Україну насунувся шквал репресій, які тривали аж до смерті вождя,
а їхній пік припав на період створення комуносоціалізму.
Дослідники не раз задумувалися над природою і механізмом влади в руках
Й. Сталіна. Ця влада жодним чином не була схожа на монархічну, в тому числі й
за обсягом. У Сталіна обсяг влади був незрівнянно більшим, ніж у монархів, хоча
б через наявність новітніх технічних засобів для реалізації своєї волі.
Сталінська диктатура була персоналізована: на чолі режиму стояла конкрет-
на людина — диктатор. Сам по собі режим був олігархічним, являючи собою
диктатуру політичної партії, яка підмінила собою державу й одночасно вросла
в народну товщу. Оскільки партія будувалася на засадах «демократичного цен-
тралізму», диктаторська влада зосереджувалася в Центральному комітеті, точ-
ніше — в політбюро ЦК. Колективна диктатура членів політбюро ЦК могла
персоналізуватися тільки через особисті стосунки між ними. Диктатура Й. Ста-
ліна основувался на тому, що до кожного з членів політбюро ЦК у нього був свій
«ключ».
Наприклад, відносини Й. Сталіна з другою за політичним впливом особою в
країні — головою радянського уряду — визначалися силою звички В. Молотова,
кар’єрне зростання якого майже від початку забезпечував Й. Сталін. Він звик в
усьому коритися патрону. Коли Й. Сталіну здалося (вже після війни), що В. Мо-
лотов усамостійнюється, він без зайвих слів ув’язнив його дружину.
Звідси можна бачити, що диктатура політичних олігархів, хоча й персоналі-
зована, все-таки була, на відміну від монархічної влади, безособистісною, тобто не
закріплюваною довічно (наприклад, за правом народження) за певною особою.
Легітимність її не підтверджувалася історією та релігією. Перспективи такої дик-
татури нівелювалися досягнутим у ХХ ст. високим рівнем зрілості політичних
інститутів. Історію можна було переписати, церкву знищити або поневолити, а
суспільні організації опанувати зсередини — все це практикувалося у спотворе-
288