Page 352 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

з 1929 р. ніхто в політбюро ЦК ВКП(б) не оспорював дій Й. Сталіна. Цей орган
влади складався вже або з діячів, які від початку підтримували майбутнього пе-
реможця, або з нового поповнення, яке завдячувало генсеку своєю політичною
кар’єрою.
Вивчаючи механізми сталінської диктатури, не можна обмежуватися конста-
тацією того факту, що політична влада зосереджувалася в політбюро ЦК ВКП(б).
Цей орган, так само, як його клон — політбюро ЦК КП(б)У, формально не фігу-
рував як самостійний політичний інститут, хоча був ним у дійсності. Якщо в ра-
дянській вертикалі влади Президія ВЦВК та її український аналог — Президія
ВУЦВК мали самостійні функції, відмінні від функцій ВЦВК і ВУЦВК, то по-
літбюро ЦК ВКП(б) і політбюро ЦК КП(б)У були за своїми функціями точни-
ми копіями у кількісно зменшеному вигляді відповідних Центральних комітетів.
Члени Центральних комітетів перебували в різних містах і з певною періодич-
ністю збиралися на спільні засідання (пленуми). Члени політбюро ЦК постійно
знаходилися в Москві і Харкові, а тому могли щоденно виконувати закріплені за
Центральними комітетами функції. Термін «політбюро» не має самостійного зна-
чення і не може використовуватися у відриві від терміна «Центральний комітет».
За статутом вищим органом партії більшовиків був з’їзд, а в перервах між
з’їздами — Центральний комітет. Проте порядок денний з’їзду потрібно було
готувати. Цим процесом керував Центральний комітет, точніше — політбюро
ЦК. За відсутності політичних розбіжностей у політбюро ЦК, тобто з 1929 р.,
з’явилася можливість контролювати роботу партійних з’їздів, починаючи з фор-
мування складу делегатів і закінчуючи змістом їхніх виступів. Політичну лінію
партії почала визначати людина, від якої залежало саме життя делегатів з’їзду, чле-
нів ЦК і навіть членів політбюро ЦК. Коли вістря диктатури звузилося до особи
диктатора, з’їзди втратили статутне значення вищого органу партії, а Централь-
ний комітет ВКП(б) — вищого органу партії у перервах між з’їздами.
Ким були члени Центрального комітету ВКП(б)? Йдеться передусім не про
прізвища, а про посади. Під час сталінського штурму 30-х років відбулися три
партійні з’їзди, кожний з яких під керівництвом політбюро ЦК та його апарат-
них підрозділів формував корпус членів ЦК, виходячи не з персоналій делегатів,
а з посад, які мали бути представлені в Центральному комітеті. Були й винятки
з цього правила, але поодинокі. Наприклад, членом ЦК ВКП(б), обраного ХVІ
з’їздом, стала дружина В. Леніна Н. Крупська, незважаючи на участь в опозиції
генсеку, організованій Г. Зінов’євим та Л. Каменєвим, і всупереч її малозначній
посаді заступниці наркома освіти РСФРР.
Кількість членів ЦК ВКП(б), обраних ХVІ (липень 1930 р.), ХVІІ (лютий
1934 р.) і ХVІІІ (березень 1939 р.) партійними з’їздами, залишалася незмін-
ною — 71. За весь період кількість партійних посад у ньому зросла з 31 до 33 (за
умови, якщо керівні посади в органах державної безпеки віднести до партійної
вертикалі влади всупереч їх офіційній належності до радянських органів), а кіль-
кість радянських — скоротилася з 40 до 38.
290