Page 351 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

ному світі комуносоціалізму. Ніхто, однак, не міг сказати, як довго вдасться утри-
мувати суспільство в комуністичному морозильнику.
Державні інститути Російської імперії створювалися під одну політичну фі-
гуру. Безвідносно до особистих якостей постать царя-самодержця утверджувала
імперію самим фактом свого існування. Радянська державність, у свою чергу, була
запереченням царської. Вона виникла на хвилі народної революції, яка знищила
царську імперію. Однак сповнені благородних намірів революціонери, отримав-
ши зрештою вплив і владу, перетворилися на контрреволюціонерів, після чого
побудували не народну демократію (яку в своїй пропаганді постійно популяри-
зували), а олігархічний устрій, який підім’яв під себе суспільство. Поява дикта-
торського режиму була історично неминучою в умовах народної революції, що
відбулася в країні, ослабленій війною і обтяженій гострими соціальними супе-
речностями.
Переростання народної революції в комуністичну призвело до експропрі-
ації суспільства державою-комуною. Нервовою системою радянського суспіль-
ства стала партія більшовиків, яка знищила або вертикалізувала всі організаційні
структури та системи, що діяли раніше. Політична влада зосередилася у керівно-
му органі монопольно існуючої партії, яка взяла на себе відповідальність за функ-
ціонування всіх сфер суспільного життя.
Організатор та ідеолог держави-комуни В. Ленін віддав політичну та еконо-
мічну диктатуру в опанованій більшовиками країні в руки неформального органу
найвищого керівництва — політбюро ЦК РКП(б). Він встановив непарний чи-
сельний склад цього органу, покликаного вирішувати всі ключові питання, щоб
у процесі обговорення проблем могла визначитися панівна думка. Однак після
смерті верховного вождя ця владна конструкція виявилася нестабільною, як і
будь-який інший олігархічний інструмент. Формування панівної думки в про-
цесі вільного обговорення є ознакою демократії, але не диктатури. Політбюро
ЦК РКП(б) було знаряддям диктатури, і в ньому розгорнулася не дискусія, а
боротьба за владу. Учасники боротьби прагнули надати їй в очах суспільства бла-
городний політичний зміст. Переможець, втім, завжди діяв однаково: усував су-
перника і заповнював вакансію в політбюро ЦК людиною зі свого найближчого
оточення. Переможцем завжди виявлявся Й. Сталін.
Становище Й. Сталіна як вождя зміцнювалося з кожною перемогою над
тими, в кому він убачав суперників. Олігархічна природа політичного устрою не
змінювалася під час зростання впливу Й. Сталіна в державі, партії і безпосеред-
ньо в політбюро ЦК. Разом з тим вістря диктатури все більше звужувалося, доки
вся влада не зосередилася в руках генсека ЦК ВКП(б). Це надало олігархічному
режиму стабільність, якої він потребував для завершення розпочатих В. Леніним
соціально-економічних перетворень. Керована новим вождем, партія більшо-
виків поверталася до згубного курсу ліквідації приватної власності та ринку і
згортання товарно-грошових відносин. Цього разу треба було ліквідувати влас-
ність десятків мільйонів селян та інших дрібних товаровиробників. Починаючи
289