Page 348 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Поразка Л. Троцького у розпочатій ним внутрішньопартійній дискусії стала
очевидною в січні 1924 р. на ХІІІ конференції РКП(б). Конференція ухвалила
опублікувати таємний пункт резолюції Х з’їзду «Про єдність партії»: надати
право об’єднаному пленуму ЦК і ЦКК РКП(б) переводити в кандидати або
навіть виключати з партії будь-якого члена ЦК за фракційну діяльність. Через
кілька днів після завершення роботи конференції помер В. Ленін. Й. Сталін ско-
ристався цим, щоб у рамках «ленінського призову» розбавити «стару кров»
у партії великою кількістю (242 тис.) мобілізованих у робітничому середовищі
нових членів. КП(б)У поповнили більш як 30 тис. нових членів.
«Зовнішня» партія була потрібна вождям. По-перше, вона маскувала пере-
творення РКП(б) на інструмент влади / диктатури вождів і надавала їй вигляду
звичайної політичної партії. По-друге, «зовнішня» партія була першим з «пере-
давальних пасів» від влади до народних мас. По-третє, рядова членська маса була
кадровим резервом, з якого комплектувався партійно-радянський апарат.
Поки державна партія залишалася політичною організацією, її периферій-
ні відгалуження мали певну свободу дій. Національні партійні комітети могли
враховувати місцеві особливості й у тактичних питаннях здійснювати до певної
міри самостійну політику. Спроби центрального керівництва втручатися у влад-
ні функції периферійних структур наражалися на опір. У міру того, як партійний
апарат суверенізувався, а членська маса перетворювалася на політично аморфну
структуру, відбувався неминучий при диктатурі процес централізації влади. Він
збігся у часі з боротьбою за владу в «колективному керівництві» партії.
Центральний партійний апарат, що опинився в руках Й. Сталіна, звернув
особливу увагу на підпорядкування великої групи губкомів, об’єднаних харків-
ським субцентром влади. З часом Й. Сталіна перестав задовольняти на посаді
першого (від березня 1925 р. — генерального) секретаря ЦК КП(б)У навіть
Е. Квірінг, хоча той добре прислужився при усуненні Х. Раковського з України.
У квітні 1925 р. українським генсеком став один з найвідданіших співробітників
Й. Сталіна Л. Каганович. Найменші прояви опозиційності в українській партор-
ганізації тепер нещадно переслідувалися не лише з Москви, а й з Харкова.
У результаті Й. Сталін дістав цілковиту підтримку КП(б)У в своїй боротьбі
спочатку з Л. Троцьким, потім — з «новою опозицією» (Л. Каменєв, Г. Зінов’єв),
надалі — з «об’єднаною опозицією» (Л. Троцький, Л. Каменєв, Г. Зінов’єв).
КП(б)У підтримала його і в боротьбі з «правим ухилом» (М. Бухарін, О. Риков,
М. Томський), яка спалахнула під час відмови від нової економічної політики.
Професор російської і європейської політології в Кентському університеті
(Велика Британія) Ричард Саква побачив у забороні фракцій і горизонтальних
контактів між партосередками скорочення можливостей для дискусій всередині
17
партії більшовиків, що сприяло придушенню опозиції . З таким судженням важ-
ко не погодитися, але це — лише верхівка айсберга. По-перше, партія більшови-
ків будувалася на сліпій покорі нижчих ієрархічних ланок вищим; по-друге, ця

17 Sakva R. Communism in Russia. Palgrave Macmillan, 2010. P. 56.
286