Page 353 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

В партійній вертикалі влади найчисленнішою групою членів ЦК були перші
секретарі обкомів, крайкомів і окружкомів партії: 14 у 1930 р. і 12 — у 1939 р.
У 1930 р. це були парткоми РСФРР (за винятком Закавказького крайкому), яка
не мала власної республіканської парторганізації. В 1939 р. союзний ЦК допо-
внили секретарями Дніпропетровського і Сталінського обкомів КП(б)У. Це за-
свідчувало, що Кремль мав намір контролювати важливі з воєнного погляду об-
ласті України не лише опосередковано, тобто через ЦК КП(б)У, а й напряму.
Керівники компартій союзних республік здебільшого не входили до складу
ЦК ВКП(б). У 1930 р. в ЦК були представлені лише секретарі ЦК КП(б)У, при-
чому одночасно двома функціонерами (С. Косіор, П. Постишев). У 1939 р. в ЦК
ВКП(б) увійшли, поряд з двома представниками України (М. Хрущoв, М. Бур-
мистенко), по одному представнику від Азербайджану, Білорусії, Казахстану й
Узбекистану.
Найбільшу групу функціонерів у радянській частині ЦК ВКП(б) станови-
ли члени уряду СРСР — наркоми та їхні заступники, керівники інших союз-
них відомств: 20 у 1930 р. і 23 — в 1939 р. Якщо в партійній вертикалі влади
найчисленнішою групою цекістів були керівники територіальних парткомів, то
в радянській вертикалі відповідні їм за рангом керівники взагалі не мали пред-
ставництва.
Окремо слід сказати про представництво РСЧА. У 1930 р. армію представ-
ляли наркомвоєнмор та голова Реввійськради СРСР К. Ворошилов і начальник
Політуправління РСЧА Я. Гамарник.
Напередодні Другої світової війни членами ЦК ВКП(б) стали дев’ятеро
військовиків: нарком оборони СРСР К. Ворошилов, його заступники Г. Кулик,
Л. Мехліс і Є. Щаденко, заступник наркома ВМФ СРСР М. Кузнецов, коман-
дувачі військ Московського військового округу С. Будьонний і Київського —
С. Ти мошенко, командувач Далекосхідної армії Г. Штерн і начальник Політ уп-
рав ління Білоруського особливого військового округу І. Рогов.
Від ХVІ партз’їзду посада голови органів державної безпеки гарантувала
членство в ЦК ВКП(б), від ХVІІ з’їзду в переліку посад, які давали підстави для
членства, з’явився керівник союзного комсомолу.
На початку 20-х років Україна була представлена в ЦК ВКП(б) чотирма ке-
рівниками (Г. Петровський, Х. Раковський, М. Фрунзе, В. Чубар), а в 1939 р. —
сімома (М. Бурмистенко, С. Задіонченко, Л. Корнієць, Д. Коротченко, П. Люба-
20
він, С. Тимошенко, М. Хрущов) .
Члени ЦК ВКП(б) обиралися на з’їзді таємним голосуванням. Будь-яка інша
виборча процедура поставила б під сумнів систему сконструйованої В. Леніним
влади. Інша річ — вибори генерального секретаря і членів політбюро ЦК, що
проводилися тим складом ЦК, який обирався з’їздом. Пленум ЦК, обраного
ХVІ з’їздом, відбувся під головуванням М. Калініна 13 липня 1930 р. На про-
20 Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до
загибелі. Кн. 2. Київ, 2013. С. 250—253.
291