Page 357 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

цтво найбільшою національною партійною організацією в руки українцю. На
чолі компартійно-радянської вертикалі перебували болгарин Х. Раковський
(тоді першою особою в компартійно-радянській номенклатурі був голова уряду),
генеральні секретарі — німець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, поляк С. Косіор і
перший секретар — росіянин М. Хрущов.
Органи державної безпеки як інструмент диктатури вождів РКП(б) —
ВКП(б). Диктатура — це спосіб державного управління, заснований на насиллі,
крайньою формою якого є терор. ВЧК та її регіональний відділ — Всеукраїнська
надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією і службови-
ми злочинами (ВУЧК) були головним провідником політики, спрямованої на
придушення, зокрема засобами терору, будь-якого опору політичному режиму.
У системі влади ВУЧК, її губернські відділи та військові частини посідали
особливе місце. Формально органи ЧК входили до складу Наркомату внутріш-
ніх справ, однак йому напряму не підпорядковувалися. Так само губернські ЧК
вважалися відділами губвиконкомів, проте не підпорядковувалися їм. Фактичне
підпорядкування здійснювалося тільки за відомчою лінією — до ВЧК включно.
Використовуючи ці структури, політбюро ЦК РКП(б) здійснювало паралель-
ний партійному контроль за ситуацією на периферії.
Специфічна роль органів ЧК як матеріалізованої диктатури вождів не ві-
дображалася в статутах, положеннях або інструкціях, але ставала зрозумілою
з конкретних епізодів. Найбільш показовим є конфлікт, пов’язаний з роботою
колишнього міністра продовольства у Тимчасовому уряді О. Пєшехонова в Цен-
тральному статистичному бюро УСРР. Показовість цієї ситуації посилювалася
тим, що участником конфлікту став В. Ленін. 1 лютого 1921 р. вождь звернувся
до заступника наркома продовольчих справ РСФРР М. Фрумкіна з листом, де
висловлював обурення з приводу підбору кадрів в Україні: «Ми одержуємо (і
ззовні і з середини) все більше відомостей про зовсім неприпустиму «самостій-
ність» України в справах НКпроду». Йшлося про те, що О. Пєшехонов подавав
нібито занижені дані про виробництво хліба, щоб скоротити вивіз його до Росії.
Конкретних фактів щодо цього В. Ленін не мав і тому писав М. Фрумкіну: «Ви
повинні докопатися до цілковитої правди, яку від нас явно приховують» .
23
Не задовольнившись розпорядженням по радянській лінії, В. Ленін звернув-
ся до керівника українських чекістів В. Манцева і заявив йому: «Ми себе не дамо
більше одурити». В. Манцев дістав від нього такі інструкції: «На вашу особисту
відповідальність покладено (під умовою секретних і безпосередніх та акуратних
стосунків з Політбюро в Москві):
1) встановити цілковитий нагляд за Пєшехоновим;
2) надіслати сюди підсумки;
3) те саме за всіма пєшехонівцями, список їх;
24
4) домогтися негайної відставки Пєшехонова і відправки до Москви» .
23 В.І. Ленін про Україну. Ч. 2. Київ, 1969. С. 513.
24 Там само. С. 514.
295