Page 361 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

організацію особа для висвітлення і добування відомостей за лінією секретного
36
або контррозвідувального відділів) .
У вересні 1923 р. ДПУ УСРР очолив В. Балицький. У 1912 р. він став студен-
том юридичного факультету Московського університету, але через рік вступив до
РСДРП(м) і поринув у революційну роботу. У 1915 р. перейшов до більшовиків,
з січня 1919 р. працював у Всеукраїнській надзвичайній комісії.
Серед керівних діячів ДПУ УСРР було чимало прибічників Л. Троцького.
В. Балицький, як і його патрон Ф. Дзержинський, підтримав Й. Сталіна і не про-
гадав. Збереглася стенограма його виступу на об’єднаному засіданні колегії ДПУ
і бюро комсомольського осередку ДПУ УСРР у травні 1927 р. Звертаючись до
присутніх, він заявив: «Апарат ДПУ — це той орган, який повинен беззасте-
режно виконувати волю Центрального комітету партії, що передається через
його голову. Якщо я накажу стріляти в натовп незалежно від того, хто б там не
37
був, а ви відмовитеся — розстріляю усіх» .
Починаючи «революцію згори», Й. Сталін відмежував органи державної
безпеки від партійних комітетів і доручив їм негласно контролювати функціо-
нерів партійної і радянської вертикалей, у тому числі й членів ЦК ВКП(б). Від
1929 р. органи безпеки почали стрімко розширюватися. У 1930 р. з’явилося Голо-
вне управління таборами (російська абревіатура — ГУЛАГ). У 1931 р. формуван-
ня мережі сексотів було поставлено на потік. Інформаційна робота зосередилася
у новостворених секретно-політичних відділах ОДПУ і ДПУ УСРР. З такою ме-
тою використовували не лише штатних секретних співробітників, робота яких
вимагала високої кваліфікації, а й примусово завербованих сексотів. У кожного з
багатьох тисяч оперативних співробітників ДПУ УСРР була власна мережа сек-
сотів, які надавали потрібну інформацію.
Співробітники комісії Конгресу США з розслідування голоду 1932—1933 рр.
в Україні просили українських громадян, які після Другої світової війни емігрува-
ли в Північну Америку, розповісти про повсякденне життя в умовах сталінського
режиму. У поставлених запитаннях фігурувала, зокрема, й тема «органів». Ра-
дянські люди обмежувалися цим єдиним словом, згадуючи інститут державної
безпеки, який багатократно змінював назву, не змінюючи суті. Близько двохсот
розгорнутих свідчень було опубліковано у тритомнику, виданому 1990 р. у Ва-
шингтоні і перевиданому в 2008 р. у Києві. Варто навести кілька фрагментів із
цих свідчень, які розкривають методи «співробітництва» чекістів з населенням.
Микола Костирко, який народився в 1900 р. в Одесі, отримав економічну
освіту і працював в органах кооперації, згадував: «Особливо говорити багато
люди не могли. Люди боялися. Бо кожний третій вважався, що то є шпигун. Так
чи інакше буде. Справді, я мав добру науку. Я мав одного такого сексота, який
зразу сказав мені: «Я примушений бути сексотом… Будь ласка, якщо Ви зі мною

36 Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ. Москва, 2003. С. 27.
37 Окіпнюк В.Т. Державне політичне управління УСРР (1922—1934): історико-юридич-
ний аналіз. Київ, 2002. С. 177.
299