Page 365 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

з відділами оперативним, економічним, секретно-політичним, особливим, тран-
42
спортним, закордонним, обліково-статистичним, спеціальним . За чисельністю
працівників (без позаштатних сексотів) УДБ багатократно перевищувало решту
структур НКВС, а також усі інші наркомати та відомства. На зміну зловісним
абревіатурам — ВЧК і ОДПУ — з’явилася не менш зловісна — НКВС.
Радянське суспільство спочатку не помітило всієї небезпеки реорганізації
каральних органів. Водночас з реорганізацією 10 липня 1934 р. було ухвалено
постанову ЦК ВКП(б) «Про роботу судів і прокуратури». НКВС позбавлявся
значної частини судових функцій. Справи про злочини, що розслідувалися в ньо-
му, після завершення слідства мали передаватися в судові органи. Створювалися
спеціальні колегії при верховних республіканських, крайових і обласних судах
для розгляду справ про державні злочини і злочини проти порядку управління.
Розгляд справ про зраду батьківщини, шпигунство, терор і диверсії покладався
на військові трибунали і Військову колегію Верховного суду СРСР. Всі інші спра-
ви, як зазначалося у постанові ЦК ВКП(б), «підлягали розгляду в народних су-
43
дах на загальних підставах» .
Центральна газета «Известия», яку редагував М. Бухарін, у своїй передови-
ці так прокоментувала ухвалені 10 липня рішення: «Уряд Союзу ухвалив органі-
зувати Наркомвнусправ СРСР, вливши в нього ОДПУ і вилучивши судові спра-
ви. Це означає, що вороги всередині країни в основному розгромлені і розбиті;
це означає, що боротьба, яка ще зовсім не закінчена, буде продовжуватися, але
значною мірою уже іншими методами; це означає, що величезною мірою зростає
роль революційної законності, точних, фіксованих законом правил; це означає,
що зростає роль судових установ, які розглядають справи відповідно з визначе-
44
ними нормами судочинства» .
Судячи з усього, непідписана (як усі передовиці) стаття центрального орга-
ну радянської вертикалі влади належала перу головного редактора. Можна по-
бачити, як М. Бухарін характеризував «революційну законність» до прийняття
партійно-радянських постанов від 10 липня 1934 р. Однак оптимістична оцінка
цих постанов з його боку була безпідставною. Відтепер органи безпеки не могли
діяти з власної ініціативи, а мали беззастережно підпорядковуватися конкрет-
ним вказівкам вождя.
1 грудня 1934 р. С. Кірова спіткала смерть від кулі вбивці. Причетність
Й. Сталіна до цієї акції документально не підтверджено. Доведено, що вбивство
сталося на побутовому ґрунті. Однак слід додати, що цей ґрунт майстерно підго-
тували чекісти. Загибель причетних до вбивства, а також тих, хто розслідував цю
трагічну подію, виявляючи причетних, не могла бути збігом обставин.

42 Шаповал Ю.І. Переддень і апогей Великого терору. Політичний терор і тероризм в
Україні XIX—XX ст. Історичні нариси. Київ, 2002. С. 442.
43 Хлевнюк О.В. Политбюро. Механизмы политической власти в 1930-е годы. Москва,
1996. С. 109—110.
44 Наркомвнудел СССР. Известия ЦИК СССР и Всероссийского ЦИК. 1934. 11 июля.
303