Page 369 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

профспілки будувалися за професіями. Внаслідок цього на кожному підприєм-
стві поряд з фабрично-заводським комітетом діяли різні профспілкові організа-
ції, відокремлені від нього організаційно.
Профспілки, які об’єднували працівників за професіями, було перетворено
на організації, побудовані за галузевим принципом. В губерніях створювалися
відділи галузевих спілок, у повітах — відділення. У місцях зосередження великої
кількості підприємств певної галузі виникали районні відділення. Місцеві проф-
спілкові органи у спілках виробничого профілю зберегли назву фабзавкомів, але
втратили незалежний від профспілкових структур статус. На шахтах фабзавкоми
почали називати шахткомами, на рудниках — рудкомами, у профспілках неви-
робничого профілю — місцевкомами.
Одночасно з побудовою галузевих спілок створювалися міжгалузеві терито-
ріальні спілкові органи: губернські ради профспілок, повітові і районні профбю-
ро. Функції центрального спілкового органу, який об’єднував у єдине ціле галузе-
ві спілки і міжгалузеві територіальні органи, виконувало Південбюро ВЦРПС.
Щоб не допустити неконтрольованого втручання профспілкових мас у справу
радянізації спілок, з’їзди і конференції всеукраїнського масштабу тимчасово були
заборонені. Тільки у 1924 р., коли Всеросійська рада перетворилася на Всесоюзну
раду профспілок (абревіатура не змінилася — ВЦРПС), її регіональні бюро в со-
юзних республіках стали самостійними органами. Центральний профспілковий
орган в Україні дістав назву Всеукраїнська рада професійних спілок (ВУРПС).
Бюро або уповноважені ЦК всеросійських галузевих спілок, які трансформува-
лися у всесоюзні, було перетворено в Україні на всеукраїнські комітети (ВУК).
У листопаді 1920 р. відбулася Всеросійська конференція профспілок, на якій
вожді більшовицької революції В. Ленін і Л. Троцький уперше і в гострій формі ви-
явили розбіжність у принциповому питанні: про місце профспілок у системі влади.
До революції В. Ленін у суперечках з Л. Троцьким не добирав слів, але тоді
цей соціал-демократ не був більшовиком. Хоча в дискусії про профспілки, що
точилася понад чотири місяці, і вживали більш стримані вирази, поведінку
Л. Троцького розцінили як виклик верховному вождю. Сам Л. Троцький запе-
речував особисті мотиви, В. Ленін також не залишив свідчень такого характеру.
Проте залишається безперечним, що опоненти сформулювали свої підходи до
спірного питання у письмових тезах, витратили величезні зусилля для їх пу-
блічного захисту і звернулися до партійних організацій з вимогою визначитися.
Вибори на X з’їзд РКП(б) проводилися за платформами — ленінською і троць-
кістською.
Троцькістська платформа зазнала на виборах делегатів з’їзду нищівної по-
разки. У виборах до нового складу ЦК тільки Ленін пройшов голосами всіх 479
делегатів. Троцький за кількістю поданих голосів (452) опинився на десятому
місці. Відповідальний секретар ЦК РКП(б) М. Крестинський, який був люди-
ною Л. Троцького, не потрапив у ЦК і тому випав з політбюро ЦК. Цей нефор-
мальний орган вищої влади поповнився керівником Комінтерну Г. Зінов’євим, а
307