Page 373 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 13. Держава-комуна в Україні

тю кадрів було вирішено проводити за допомогою мобілізованої профспілками
робітничої громадськості.
На початку 1930 р. почала набирати силу кампанія самозакріплення і само-
контрактації. Всеукраїнський з’їзд інженерно-технічних секцій профспілки гір-
ників у січні ц.р. прийняв рішення: делегатам з’їзду підписати договори про са-
моконтрактацію не менш ніж на три роки. Самозакріплювалися на виробництві
переважно кадрові робітники. Навесні 1931 р. частка робітників, які закріпили-
ся за підприємствами до кінця першої п’ятирічки, становила в кам’яновугільній
промисловості, де переважали вихідці з села, 16,5 %, а в транспортному машино-
59
будуванні з домінуванням кадрових робітників — 67,2 % .
5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управ-
ління промисловістю», згідно з якою підприємство оголошувалося основною
ланкою управління і зобов’язувалося вести самостійний баланс доходів та витрат.
Переведення фабрик і заводів на госпрозрахунок вимагало радикальних змін в
організації виробництва і праці. Госпрозрахунковою могла стати будь-яка вироб-
нича бригада, яка мала можливість впливати на зниження собівартості продукції.
Перший госпрозрахунковий договір у квітні 1931 р. уклала з адміністрацією бри-
гада формувальників Д. Горяїнова, яка працювала в ливарному цеху харківського
заводу «Серп і молот». У серпні ц.р. Вища рада народного господарства СРСР
спільно з ВЦРПС розробила положення «Про госпрозрахункові бригади». До
початку 1932 р. в Україні налічувалося близько 30 тис. таких бригад з 300 тис.
60
робітників .
В роки другої п’ятирічки (1933—1937) виникли нові форми бригадного
госпрозрахунку. Зокрема, на Макіївському металургійному заводі було запрова-
джено бригадно-агрегатний госпрозрахунок. Усталені форми бригадного розра-
хунку в умовах металургії не давали бажаного ефекту, оскільки деякі елементи
економії не залежали від роботи бригади. При бригадно-агрегатному госпрозра-
хунку економія ресурсів розраховувалася в цілому по агрегату.
З ініціативи профспілок на виробництві з’явилися планово-оперативні гру-
пи, які вишукували додаткові внутрішні резерви для затвердженого трестом і за-
водоуправлінням промфінплану. В другій половині 1931 р. на 16 підприємствах
чорної металургії і машинобудування України працювала 4471 планово-опера-
61
тивна група з метою створення зустрічного промфінплану .
Високі темпи модернізації промисловості призводили до диспропорції між
рівнем використовуваної на виробництві техніки і наявністю технічно освіче-
них кадрів. Кадри доводилося готувати не в школах і училищах, а без відриву
від виробництва, безпосередньо на підприємствах. Такий метод підготовки су-
проводжувався втратами та збитками, збільшенням частоти аварій, погіршенням
якісних показників виробництва. Наприклад, Луганський паровозобудівний за-

59 Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. С. 279.
60 Там само. С. 274.
61 Профсоюзы Украины в борьбе за пятилетку в четыре года. Харьков, 1932. С. 35.
311